Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

Нiльс почувався таким нещасним i самотнiм, що ледве не заплакав.

Вiн подивився вниз. Пiд деревом як i ранiше сидiв лис Смiрре, задерши гостру морду, i ехидно шкiрився.

– Гей ти! – крикнув йому Смiрре. – Мабуть, твоi друзi не надто тобою переймаються! Злазь-но краще, приятелю. В мене для дорогого друзяки гарне мiстечко приготоване, тепленьке, затишне! – І вiн погладив себе лапою по череву.

Та от десь зовсiм близько зашумiли крила. Серед густого гiлля повiльно й обережно летiв сiрий гусак.

Наче не помiчаючи небезпеки, вiн летiв просто на Смiрре.

Смiрре завмер.

Гусак летiв так низько, що здавалося, крила його ось-ось зачеплять землю.

Нiби вiдпущена пружина, Смiрре пiдскочив догори. Ще трошки, i вiн схопив би гусака за крило. Але гусак вивернувся з-пiд самiсiнького його носа i тихо, мов тiнь, пронiсся до озера.

Не встиг Смiрре отямитися, а з гущавини лiсу вже вилетiв другий гусак. Вiн летiв так само низько й повiльно.

Смiрре приготувався. «Ну, цьому вже не втекти!» Лис стрибнув. Всього лишень на волосину не дотягнувся вiн до гусака.

Удар його лапи розiтнув повiтря, i гусак, наче нiчого й не було, зник за деревами.

За хвилину з’явився третiй гусак. Вiн летiв криво i навскiс, нiби в нього було перебите крило.

Щоб не схибити знову, Смiрре пiдпустив його зовсiм близько – ось зараз гусак налетить на нього й зачепить крилами. Стрибок – i Смiрре вже торкнувся гусака. Але той сахнувся вбiк, i гострi кiгтi лиса тiльки скрипнули по гладенькому пiр’ю.

Потiм з гущавини вилетiв четвертий гусак, п’ятий, шостий… Смiрре кидався вiд одного до iншого.

Очi в нього почервонiли, язик висолопився набiк, руда блискуча шерсть скуйовдилася. Вiд злостi й голоду вiн нiчого вже не бачив; вiн кидався на сонячнi плями й навiть на свою власну тiнь.

Смiрре був немолодий, досвiдчений лис. Собаки не раз гналися за ним по п’ятах, i не раз повз його вуха зi свистом пролiтали кулi. І все-таки нiколи Смiрре не почувався так кепсько, як цього ранку.

Коли дикi гуси побачили, що Смiрре зовсiм знесилiв й, ледве дихаючи, повалився на купу сухого листя, вони припинили свою гру.

– Тепер ти довго пам’ятатимеш, як зачiпатися зi зграею Акки Кебнекайсе! – прокричали вони на прощання й зникли за лiсовою гущавиною.

А в цей час бiлий гусак Мартiн пiдлетiв до Нiльса. Вiн обережно пiдчепив його дзьобом, зняв з гiлки i попрямував до озера.

Там на великiй крижинi вже зiбралася вся зграя. Побачивши Нiльса, дикi гуси радiсно загелготали й залопотiли крилами.