Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

Навколо Нiльса пiднiмалися цiлi хмари торiшнього листя, його вдаряло об корiння дерев, очi засипало землею.

«Нi! Довго так не протриматися. Треба тiкати!»

Нiльс розтулив руки й випустив лисячий хвiст. І вiдразу ж, наче вихором, його вiдкинуло далеко убiк i вдарило об товсту сосну. Не вiдчуваючи болю, Нiльс став дертися на дерево – вище, вище – i так, без перепочинку, ледь не до самiсiнького вершечка.

А Смiрре нiчого не помiчав – все крутилося й миготiло у нього перед очима, i сам вiн як заведений крутився на мiсцi, розмiтаючи хвостом сухе листя.

– Годi тобi танцювати! Можеш трохи перепочити! – гукнув йому згори Нiльс.

Смiрре зупинився як укопаний i з подивом подивився на свiй хвiст.

На хвостi нiкого не було.

2

– Ти не лис, а ворона! Кар! Кар! Кар! – кричав Нiльс.

Смiрре задер голову. Високо на деревi сидiв Нiльс i показував йому язика.

– Все одно вiд мене не втечеш! – сказав Смiрре i всiвся пiд деревом.

Нiльс сподiвався, що лис зрештою зголоднiе i подасться шукати собi iншу вечерю.

Так вони i просидiли цiлу нiч: Нiльс – високо на деревi, Смiрре – внизу пiд деревом. Моторошно в лiсi вночi! В густiй пiтьмi все навколо наче скам’янiло. Нiльс i сам боявся поворухнутися. Ноги й руки в нього затерпли, очi злипалися. Здавалося, що нiч нiколи не скiнчиться, що нiколи бiльше не настане ранок.

І все-таки ранок настав. Сонце повiльно пiднiмалося далеко-далеко за лiсом.

Та перш нiж з’явитися над землею, воно послало цiлi снопи вогняних блискучих променiв, щоб вони розвiяли, розiгнали нiчну темряву.

Хмари на темному небi, нiчний iнiй, що вкривав землю, застиглi гiлки дерев – усе спалахнуло, засяяло. Прокинулися лiсовi мешканцi. Червоногрудий дятел застукотiв своiм дзьобом по корi. З дупла вистрибнула бiлочка з горiхом в лапках, сiла на гiлку i почала снiдати. Пролетiв шпак. Десь заспiвав зяблик.

– Прокидайтеся! Виходьте зi своiх нiр, звiрi! Вилiтайте з гнiзд, птахи! Тепер вам нiчого боятися, – промовляло до всiх сонечко.

Нiльс полегшено зiтхнув й розправив затерплi руки й ноги.

Раптом з озера долинув крик диких гусей, i Нiльс з верхiвки дерева побачив, як вся зграя знялася з крижини i полетiла над лiсом.

Вiн крикнув iм, замахав руками, але гуси промайнули над головою Нiльса й зникли за верхiвками сосен. Разом з ними полетiв його единий товариш, бiлий гусак Мартiн.