Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

Своерiдним путiвником Голландiею була повiсть американки Мерi Мейп Додж «Ханс Брiнкер, або Срiбнi ковзани» (1865), у Фiнляндii найвiдомiший казкар Сакарiас Топелiус видав «Книгу про нашу краiну» (1875), де поряд зi статтями про Фiнляндiю i про ii народ мiстилися рiзнi казки та вiршi, i ця книжка стала дуже популярною. Але хто за таке мiг взятися у Швецii? Звичайно, передусiм педагог, а з iншого боку – людина, що мае лiтературний талант. Альфред Далiн, керiвник Спiлки вчителiв народних шкiл Швецii, запропонував написати таку книгу Сельмi Лагерлеф разом з iншими лiтераторами, обробивши частково вже зiбраний етнографiчний i фольклорний матерiал.

Втiлюючи свiй задум, письменниця згадувала Мауглi Кiплiнга i хлопчика Пера – героя повiстi знаменитого шведського письменника Августа Стринберга «Мандрiвка Щасливця Пера», що зустрiчався з птахами i тваринами, якi розмовляють, i казку «Невiдомий рай» Рихарда Густафсона, де хлопчик Сконе лiтав з птахами всiею Швецiею; ii надихав мотив мандрiвки з пташиною зграею з нарису «По Швецii» Г.

К. Андерсена, а також французький епос «Роман про Лиса».

Письменниця вiдмовилася вiд спiвавторства, попросивши лише надати матерiали з етнографii, географii, ботанiки, орнiтологii, фольклористики, iсторii та зоологii: «Якщо я вже беруся за якусь роботу, то маю вiдчувати всю мiру власноi вiдповiдальностi за неi. Аби книга вийшла такою, якою хочеться менi, здаеться, я мушу пустити в хiд усю свою вигадку i всю свою майстернiсть. Хочеться робити те, що до душi, що диктуе моя фантазiя».

Звичайно, не можна написати книгу з географii рiдноi краiни, лише сидячи вдома за столом, тому письменниця, перш за все, сама здiйснила мандрiвку, запитуючи себе: що саме мае знати дитина? І вiдповiдь знайшлася: «Перше, що мають знати малюки, це – iх власна краiна!»

Коли Сельма Лагерлеф починала працювати над «Чудесною мандрiвкою Нiльса Хольгерсона з дикими гусьми по Швецii», вона сподiвалася, що ця книжка стане однiею з найкращих у ii творчостi, але такий грандiозний успiх виявився для неi повною несподiванкою.

«Адже це ми – письменники – маемо видумати щось нове, чи не так? Адже для iншого ми не створенi», – говорила вона. Пiдручник-казка унiкальний тим, що, розповiдаючи про казкове перетворення звичайного неслухняного хлопчика на крихiтну людину, що мандруе Швецiею, сидячи на гусаку, письменниця в той же час навчае географii, пробуджуючи у шведських школярiв патрiотичнi почуття.