Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

Датськiй перекладачцi своеi книги – Елiзабет Грундтвиг – Сельма Лагерлеф пояснювала: «Ви ж розумiете, що це не звичайний пiдручник, це – опис мандрiвки Швецiею, але мандрiвники – дикi гуси, а готелi – дикi болота i трясовини безлюдних пусток; усi пригоди мандрiвникiв розiгруються серед лисиць, лелек i журавлiв».

Кожноi осенi ми спостерiгаемо за тим, як дикi гуси вiдлiтають у вирiй, але нiчого не знаемо, як вони летять, якi перешкоди долають. Разом iз Нiльсом ми летимо над бурхливим морем i, не маючи змоги долати сильний буремний вiтер, на вiдмiну вiд iнших пташок, що не вмiють плавати, з дикими гусьми гойдаемося на хвилях.

Але й це може бути небезпечним: не можна заснути на хвилях i потрiбно стерегтися тюленiв, якi чатують мiж крижин.

Ви читаете казку, але поступово починаете вiрити, що таке могло бути насправдi в реальному життi: послiдовнiсть днiв мандрiвки, перебiг подiй, описи справжнiх географiчних мiсць Швецii, ii архiтектури та пейзажiв, тварин i пташок, якi живуть за тими самими законами взаемодопомоги i добра, розумiння i спiвчуття, що i люди, так само вiдбуваеться боротьба свiтла i темряви.

Згадаймо, як пiд час великого свята птахiв та звiрiв, побачивши лиса Смiрре, друга воронiв-розбiйникiв, з мертвим горобцем в зубах, звiрi вчинили йому самосуд, i покаранням йому стало вигнання, а це означало назавжди кинути друзiв, батькiвщину, рiднi мiсця i позбутися кiнчика вуха, який найстарший лис вiдкусив Смiрре як вигнанцю.

Поступово захоплива мандрiвка Нiльса перетворюеться на дослiдження навколишнього свiту, вiн з iнтересом спостерiгае за свiтом природи, життям гусей, ворон, бiлок, лисиць, лосiв, метеликiв, собак, вужiв, ведмедiв… І ми поступово вiдкриваемо для себе новi сторiнки зi свiту пташок i тварин: «Нiколи в життi не бачив Нiльс стiльки птахiв вiдразу.

Тут були чорно-бiлi казарки, i зозулястi качки, i крохалi, i кулики, i кайри, i гагари. Вони кричали, гелготали, цвiрiнькали, щебетали, свистiли на всi голоси. Вони перегукувалися, перемовлялися, старi знайомi вiтали один одного, а новачки раз у раз запитували:

– Чи скоро ми прилетимо?»

У книгу ввiйшли розповiдi про птахiв i тварин, якi були почутi автором у рiзнi перiоди життя: так, iсторiя про гусака Мартiна була вiдома ще з дитинства у Морбаццi.

Сама письменниця визнавала, що природа завжди була найкращим джерелом ii натхнення.

– Нiльса Хольгерсона можна розглядати з багатьох точок зору i читати по-рiзному, – говорив шведський дослiдник Нiльс Афцелiус.