Шхуна «Колумб»

Всi, за винятком Бойчука, здивовано дивилися на свого шкiпера. Бойчук з виглядом, який свiдчив, що вiн догадався, в чому справа, нiби стверджуючи слова шкiпера, кивнув головою.

– Що ж це за пiсок i на який бiс вiн кому здався? – поцiкавився Андрiй. – Хiба в порту свого пiску нема?

– Маю замовлення, – вiдповiв Очерет, – а що воно та до чого, можу не цiкавитись… Проте кажуть, що то золотий пiсок.

– Справдi золотий? – пiдскочив Тимiш. – У нас теж казали, але нiхто не вiрив…

– Так, золотий, – протяг шкiпер, позираючи на свою команду i слiдкуючи за тим, яке враження справили його слова на товаришiв.

І побачив, що нiхто з команди йому не вiрив.

III. Юнга

На нашому пiвденному морi дуже мало островiв. iх щонайбiльше набереться десяткiв зо два вздовж пiвнiчно-захiдного узбережжя. Це все невеличкi, пiщанi, iнодi болотистi, порослi травами, очеретами або кущами шматки грунту, одрiзанi вiд суходолу неширокими протоками. До цих островiв належав i Лебединий. Вiн iшов паралельно берегу кiлометрiв на тридцять, але в найширшому мiсцi мав не бiльше як чотири кiлометри.

Схiдна сторона острова поросла густими очеретами та невисокими деревами, в яких гнiздилось безлiч чайок, мартинiв i бакланiв, цих неймовiрно ненажерливих риболовiв, яким рибалки Соколиного висiлка зичили рiзного лиха. Поблизу цих пташиних осель часто траплялися лисячi нори, що йшли глибоко пiд землею. Лисиць на островi було багато, i почували вони себе там досить безпечно, бо в рибальськi садиби навiдувалися тiльки зрiдка зимою, а бiльшу частину року жили коштом пташиного населення схiдноi частини острова. Рибалки майже не полювали, тому i звiрi й птахи жили на островi привiльно.

Острiв називався Лебединим, бо восени й весною його вiдвiдували тисячами, а деяких рокiв десятками тисяч лебедi, спиняючись тут пiд час своiх мандрувань з пiвночi у вирiй, а з вирiю на пiвнiч. Крiм того, були перекази, нiбито колись на цьому островi жило багато лебедiв, поки iх не поперебивали та не розлякали.

Але тих часiв уже нiхто не пам'ятав.

В серединi острова над чималою глибокою бухтою розташувалося чотири десятки рибальських хат. Бухта звалася Соколиною, виселок теж звався Соколиним. Хто вiд кого назву перейняв, нiхто не знав.

Крiм висiлка, на островi розмiстилися ще двi оселi: хата iнспектора рибного нагляду Якова Ковальчука, що стояла приблизно кiлометрiв за два на схiд вiд висiлка, i маяк на захiдному кiнцi острова.