Шхуна «Колумб»

Коли треба було, вiн замiняв стернового або моториста, в плаваннi умiв орiентуватися по компасу, зорях та берегах, самостiйно ставив паруси i вiв шхуну в бажаному напрямi при будь-якому вiтрi, пускав i спиняв мотор, розумiвся на рибi, яку вони приймали, знав, де i якi сiтi треба ставити.

Був вiн обережний, але не боявся вiтру i хвиль. Кiлька разiв за цей час iх захоплював у морi дужий шторм. Одного разу вiтер порвав паруси, скiнчилося пальне, мотор перестав працювати, i шхуну заливали височезнi хвилi. Здавалося, ось-ось ii цiлком залле або переверне, i стерновий Андрiй злякався.

Але Стах нагримав на Андрiя, вони поставили шхуну проти хвилi i так трималися два днi. Коли шторм почав вщухати i вiтер перемiнився, пiдняли клiвер i помалу допливли до свого острова.

Пiд час шторму Очерет стежив за юнгою i жодного разу не помiтив на його обличчi тiнi страху, а в очах виразу розгубленостi. За це вiн високо цiнив Марка, хоча нiчого не сказав йому, так само як не згадав нiколи жодним словом про переляк Андрiя Камбали.

Наближався час, коли Марко мав iхати у велике приморське мiсто складати iспити до морехiдного технiкуму. Йому лишилося плавати на «Колумбi» три-чотири мiсяцi. Нiхто на шхунi про це не говорив, а коли у когось така думка i з'явилась, вiдгонив ii геть. Не хотiлось думати, що доведеться шукати нового юнгу.

IV. Торiанiтовий пiсок

«Колумб» пiдтягли до пристанi, де вже стояли двi бочки з пiском, про якi згадував своiй командi шкiпер. Бiля бочок стояв високий лiтнiй чоловiк.

Тепер команда вже знала, що то був далекий родич Стаха Очерета. Багато рокiв тому вiн залишив Лебединий острiв i довго сюди не повертався. Тепер, як розповiв шкiпер своiм товаришам, його родич став професором. Цими днями, коли «Колумб» ходив у плавання вздовж узбережжя i затримався там на цiлий тиждень, професор Андрiй Гордiйович Ананьев приiхав на острiв, де збирався провести лiтню вiдпустку. Гуляючи по острову, вiн зацiкавився пiщаною горою поблизу Соколиного. Вiн уважно розглянув цей пiсок, потiм набрав його двi бочки й поспiшав одправити до мiста на дослiдження. Шкiпер дуже коротко пояснив це своiм товаришам i додав, що професор поiде разом з ними.

Коли шхуна причалила бортом до пристанi, на неi вкотили бочки з пiском.

В цей час до професора пiдiйшла дiвчина. Незважаючи на вечiрнi сутiнки, Марко впiзнав свою супутницю пiд час зливи. Вона прийшла у плащi, на ногах у неi були гумовi боти, а в руках – чемодан i сумка.

«Його дочка», – подумав юнга.