Шхуна «Колумб»

Так, так… Це трапилось саме в цей день.

– От через це ми й приiхали тебе провiдати, – сказала Люда, взяла Знайдину руку i потиснула.

– Щоб здiйснились всi твоi бажання i щоб росла, мiцнiла, жила тисячу рокiв! – побажав Левко.

Знайда знов глянула у хвiртку.

– Та що там таке? – спитав Левко, теж повертаючи туди голову.

– Щось iз свинею сталося, – тихо промовила Знайда.

Рябий пiдсвинок спокiйно пасся на шпоришi, а чорний лежав на землi i жалiбно, ледве чутно рохкав. Напiвзаплющенi очi дивилися мутно, з рота виступала пiна.

Пiдсвинок часто й важко дихав. Знайда широко одкритими очима дивилась на пiдсвинка. Помiтивши ii переляк, Левко шепнув Людi: «Боiться iнспектора», – i, схилившись над пiдсвинком, став його розглядати.

– Чума, – безапеляцiйно констатував Левко; вiн чув, що свинi хворiють на цю хворобу.

Дiвчина мовчки недовiрливо подивилась на нього.

– Вiджени свого рябого, щоб близько не пiдходив, а то заразиться, – порадила Люда.

Знайда одiгнала рябого. В цей час з хати вийшов Анч.

Вiн чув гавкання Розбоя i крики кiлькох людей на подвiр'i, а тому облишив лабораторнi справи й поспiшив глянути, що дiеться у дворi. З присутнiх фотокореспондент знав лише Люду. Вiн радо привiтався до неi. Дiвчина назвала йому своiх супутникiв i розповiла про здохлого пiдсвинка. Анч пильно подивився на пiдсвинка, метнув очима по травi, помiтив папiрець, якого перед тим викинув, i погодився з Левком, що то, напевне, чума.

– Знаете, – звернувся вiн до Люди, – я тiльки що друкував учорашнi знiмки… Вже можу дещо показати.

– Зараз же показуйте, – вимагала дiвчина. Знайда повернулася до них. Левко взяв ii за руку i сказав:

– Ну, запрошуй нас до хати. – І сам повiв дiвчинку до дверей.

У хатi Левко поклав на стiл клунок i, розв'язуючи його, звернувся до Знайди:

– Ось тобi моi подарунки, Ясочко.

Вiн вийняв з клунка i поклав перед Знайдою плаття, бiлизну i плащ.

– А це од мене. – Люда поклала на стiл пакет i витягла з нього сандалi, схожi на ii власнi.

– І од мене теж, – урочисто проголосив Марко. В його пакетi знайшовся простенький солом'яний капелюшок з блакитною стрiчкою.

Знайда, очманiвши, дивилась на все це. Анч теж нiчого не розумiв.

– Це все менi? – запитала дiвчинка.

– Все твое, Ясочко, – ствердив Левко.

– Ану вийдiть-но звiдси, – звернулась Люда до мужчин. – Ми на кiлька хвилин залишимось самi.

Марко й Левко вийшли з кiмнати разом з Анчем, пояснюючи йому, яке сьогоднi у Знайди свято.