Шхуна «Колумб»

– Ох, спокуса… – сказав професор i – капiтулював. Вiн узяв-таки з портсигара цигарку.

Анч сховав портсигар, витяг коробку з сiрниками, черкнув i запропонував професоровi вогонь.

Але той устав, пройшовся по кiмнатi, а поки повернувся – сiрник догорiв. Анч черкнув другий сiрник. І знову Ананьев не закурив цигарки. Вiн ходив по кiмнатi й розповiдав Анчу якусь унiверситетську iсторiю. Фотограф прикурив сам, викинув зотлiлий сiрник, а потiм спокiйно запалив третього, тримаючи його у витягнутiй руцi.

Цього разу професор забрав у нього сiрник, розворушив край цигарки i закурив, одразу глибоко затягуючись.

Коли б у кiмнатi був стороннiй спостерiгач, вiн помiтив би, що фотограф наче заспокоiвся. На обличчi зник вираз якогось глибокого, хоча ледве помiтного хвилювання, натомiсть в очах з'явилась зацiкавленiсть, а у виразi всiеi постатi – чекання. Вiн глянув на годинник. Професор Ананьев продовжував ходити по кiмнатi i говорив далi. Інодi вiн зупинявся, набирав багато диму i майстерно випускав його великими сiро-синiми пухнастими кiльцями.

Вiн скурив цигарку, викинув у вiдчинене вiкно недогарок i знову сiв у просторе дерев'яне крiсло власноi роботи Стаха Очерета. Воно полюбилося професоровi, i зараз вiн запевняв свого гостя, що в цьому крiслi його огортае натхнення.

Анч глянув на годинник. Минуло десять хвилин, як недогарок вилетiв за вiкно. Очi фотокореспондента спостерiгали всi змiни на обличчi професора. Десь в глибинi своеi свiдомостi вiн повторював завчене: «несподiваний головний бiль, синiють губи i нiгтi, вiдмовляються слухатись руки й ноги».

Але поки що нiяких змiн не помiчав. Та ось професор потер рукою лоб i сказав:

– Засидiвся, знаете, в кiмнатi, а може, од цигарки одвик. Наче голова заболiла.

– А ви станьте бiля вiкна, – запропонував Анч.

– А й справдi. А яке сьогоднi розкiшне море i гаряче сонце. Люблю ж я наше пiвденне море, особливо лiтом.

Професоровi хотiлось побалакати. Вiн розповiв Анчу про своi дитячi роки, проведенi на цьому островi, коли тут було всього сiм чи вiсiм хаток та одна чи двi справнi шаланди.

Рибалити виходили в море бiльше на каюках або ходили з острогою в руках по мiлинi та вишукували в прозорiй водi камбалу. В хатках панувала велика бiднiсть, хоча у бухтi було багато риби, а на островi – птицi. Приставляти рибу до мiста було нелегко, доводилося все за пiвцiни вiддавати перекупникам.

Такi спогади про дитинство.