Шхуна «Колумб»

Інспектор повернувся з Зеленого Каменя дуже швидко i тепер, стоячи перед своею садибою, розглядав здохлого пiдсвинка та лаяв Знайду, що вона його недоглядiла.

Анч спитав його, чому вiн так швидко повернувся. Ковальчук пояснив, що потрапив на моторний човен Зелено-каменського колгоспу, який приходив на Лебединий острiв по рибу, а назад йому допомiг вiтер.

– Човник я дiстав надзвичайний. Одному на руках годину нести можна. На ньому можна поставити невеличкий парус; з легеньким вiтерцем просто мчить. Але у велику хвилю, балiв на п'ять, вiн уже не годиться, на хвилi не держиться.

– Де ж човен?

– Сховав його в протоцi, в очеретах.

– Треба принести його на морське узбережжя i ховати десь у шелюгах, над морем.

– Вночi перенесемо.

– Гаразд. Якi новини?

– Бачив людей, що приiхали сьогоднi машиною з Лузан. Розказували, вночi прийшов чужоземний пароплав. Щось з ним трапилося в морi, машина зламалася, чи що, так вiн ото в найближчий порт зайшов.

Анч пiдозрiло дивився на iнспектора. Щось йому надто пощастило: мотор доставив його туди, там вiн швидко купив човен, зустрiв людей на машинi з Лузан i привiз новину, якоi фотограф уже ждав.

Але коли справдi пароплав прийшов у Лузани, то треба прискорювати подii.

– І чого ви бiдкаетесь з цим пiдсвинком, наче вiн ваш родич? – спитав Анч.

– Дiдько його вiзьми, – вiдповiв iнспектор, – але мене зло бере на оте дурне дiвчисько, що зустрiло мене в мiському вбраннi.

– Сподiваюся, вам уже недовго це терпiти, – сказав Анч, слiдкуючи за iнспектором.

Ковальчук запитливо глянув на нього i, нахилившись, пошепки прохрипiв:

– Може, цим пароплавом?

Те, що Анч прочитав в очах iнспектора, наполовину зменшило його пiдозрiння – скiльки там було зрозумiлих йому бажань i надiй.

– Слухайте, Ковальчук, ви певнi, що ваша Знайда така вже дефективна? Тiльки кажiть правду.

Інспектор нахмурився. Вiн, мабуть, краще не вiдповiдав би на це запитання, але Анч дивився на нього вимогливо i рiшуче.

– У всякому разi я виховував ii з такою думкою про саму себе.

В дитинствi, по-моему, вона, безперечно, такою була. Останнi роки я теж не помiчав нiчого, що могло б змiнити мое переконання.

Закiнчив Ковальчук уже не так впевнено, як почав.

Анч нiчого не сказав, i вони пiшли до хати. Знайди там не було. Фотограф задумався i став мовчазний.

– Наступного вихiдного дня в Соколиному вiдбудеться рибальське свято, – сказав iнспектор. – Можливо, приiдуть з мiста.

– Що це за свято? – поцiкавився Анч.