Ангели помсти

Вiйна була глухою, майже непомiтною, але обидвi сторони пачками вiдправлялися на нари, а братiя Джулая продовжувала нарощувати капiтал. Тодi-то i почалися серед вурок балачки про общак безногих. Джулай як фiгура став поперек горла не одному Замiлю, верховодi вiрмен, хоча вiн був напiвкровкою, помiссю вiрменина та татарина. Як пiзнiше з’ясувалося, вiн простий украiнський селюк, хоча дiд у нього таки справдi був висланим вiрменом. Хитрi цигани вiдступили зi своiх наметiв. Потiм запанував спокiй, але вурки у цiй мiжусобицi теж витримали паузу, i скоро мiлiцейськi наряди, скерованi вуркаганськими стукачами, почали шмонати вiрмен i безногих.

Вiрмен брали в iхнiх будинках, а безногих виловлювали по ярах на армiйських «уралах». Припинили тiльки тодi, коли вiрмени опинилися в каталажках, а безногi зачаiлися в норах пiд Заяр’ям, мiлiцiя вичiкувала. Наче невидима рука, невiдомо ким спрямована, зупинила сiрий мишачий потiк мiлiцiянтiв. Але без Любки не обiйшлося. Вона тодi вже почала, скажу вам, хирiти, i сам Джулай кислий робився, коли його погляд падав на дружину. Зараз вiн був на виду: на вiдкриттi будiвництв, на благодiйних концертах. Вiн ще встиг побудувати три велетенських будинки Шиповi, Гансу та Безкоровайному, колишньому менту, в котрого не було не тiльки нiг, а ще й лiва рука ледь-ледь слугувала. Хто згадуе, як жив у тi часи, що належали по праву Джулаю i першому секретарю райкому, навряд чи жалкував. Однi брати Ульяненки не визнавали його. Вони навiть не намагалися стати на рiвну ногу. Не визнавали, i край. Особливо середнiй, Славка, прозваний Льовою за крутий гонор, меткий розум i мiцну руку. Ульяненки взагалi трималися своiм кланом i наганяли страху не лише на свое мiстечко, а й на район. Жахом вiд них вiяло, бо вiдчайдухи i непередбачуванi були, доки один за одним дурнi випадки не почали зводити iх у могилу. Проте Джулай iх обходив, не загравав, i це можна було вважати за взаемну повагу. Тому-то менший Ульян, син Славки, так приглянувся Джулаю. Та в безкорисливiсть цього уйобка я мало вiрю. Але зi смертю Любки щаслива пора у Джулая пiшла на захiд, i не тому, що Любка забрала в могилу всi зв’язки, адже все трималося на ii авторитетi й силi ii паркiнсонового батька. А таки Джулай печально любив Любку. А може, i використовував, а може, те й iнше. Вона вiдразу народила вiд нього дiвчинку, яка стала матiр’ю Марго. І сама Марго була просто копiею Анни, тихоi i врiвноваженоi, до того тендiтноi, що повiтря не зрушить, як пройде мимо вас.