Ангели помсти

Дикi непролазнi хащi, з озерами, де кишма кишiло рибою, яка тут не була прописаною, i взагалi, подiбнi сорти уминали за двi щоки десь на японських островах. Цю рибу ласувала мiсцева, i не лише, знать. Це могло мене насторожити, але я був надто молодим, щоб думати про такi речi.

Я думав: якого бiса, що може тут приваблювати, ну, нехай будинок, а не оте гадюччя, бородавкуватi жаби. Цю частину на пiвостровi розчистили для мiсцевоi знатi, що приiздила пополювати, порибалити, випити горiлки, м’яко кажучи.

З ними приiздили iхнi нiмфи. Слово «трахатися» – це не те слово, що його можна тут ужити. Це навiть не оргiя, а простий вiдпочинок. Інодi у цих одутлих типiв пiдiймався стручок. Тодi вони пишно називали це оргiею. Але на тi часи це було вершиною шику: телефон, сауна, басейн, телевiзор з вiдеомагнiтофоном. Цей комфорт смердiв затягнутою смертю. На цих речах я розумiвся. Але всi цi предмети видавалися менi недоречними серед пiску, вiтру, води. Риба у водi лежала лiниво на сонячних плямах, тiльки ворушила хвостами i водила зеньками. Рибi було якось однаково: чи рiжуть тут кого, чи трахаються, що аж сперма розлiтаеться на меблi. Звiсно, говорило сумлiння, це сон, не що iнше, як сон. Людинi треба все усвiдомити в далекiй юностi, але навряд чи це допоможе жити, – крiзь дрiмоту, крiзь випари гарячого тiла Марго проясняеться думка. Я вiдкрив очi. Марго лежала поруч, розкiшно розкинувши ноги: впалий живiт, тонка талiя, слоновий колiр шкiри. Свiт нерухомий, але щось невблаганно в скронях гуло, наче вiдходили вiд пристанi кораблi. Тiльки риба в озерi повистромляла голови, хапаючи безкровними губами повiтря… Марго ловила ротом мiй, широко вiдкриваючи, великим ротом. Пурпурове полум’я сонця стояло на пагорбах, а ми й не думали нiкуди iхати. І так весь час, доки не пiшли дощi. Марго переодягнулася у зелений джинсовий костюм, просиджувала пiд широкою сосною за бiлим мармуровим столиком, майже не розмовляючи зi мною, з тим же нерухомим поглядом, у якому не було анi печалi, анi смутку, анi задуми, притаманноi дiвчатам у ii вiцi. Так, начебто вона бачила i знала все наперед. Марго пiдiйшла, пригорнулася, постояла так, наче вираховувала хвилини, прожитi чи нi, i знову сiла за столика пiд кудлатою сосною. Але наступного дня була сильна злива, i вона перебралася в будинок, що пiдпливав водою i туманом.