Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник)

Радiли всi – замовник, Рустам, Жиммергуль i робiтники. Газети заряснiли похвальними публiкацiями. Приiздили експерти з усiх усюд оцiнювати роботу. Нiхто не знайшов жодноi хиби. Преса була в захватi, Рустам ледве тримався на ногах вiд перевтоми, але шпацирував у хвилях комплiментiв щасливий i гордий. Його зовсiм не хвилювало, що на успiшне завершення цього замовлення вiн витратив втричi бiльше сил, нiж це б зробила будь-яка iнша нормальна людина на його мiсцi. До слова, i кошти вiн витратив бiльшi, нiж потрiбно, тобто сам собi суттево зменшив гонорар… Але такi дрiбницi Рустама не обходили – його хвилював результат.

Дивовижноi краси дерев’яна церква височiла на пагорбi неподалiк портового мiста й приемно пахла свiжим деревом. Хто б не глянув на неi – всiм вона подобалась. Зарплати були виплаченi, кар’ера успiшно розпочата. Рустам взяв вiрну Жиммергуль i поiхав з нею на канiкули в Париж. Бо хто б що говорив, але е в баранцiв ще одна незаперечна риса – широта i цiлiснiсть натури.

Пiрати ХХІ вiку

Лiтак зiбрався в потужний згусток м’язiв i легко стрибнув у повiтря. В утробi весело ворухнулось дитинча. Це була його перша повiтряна подорож, i Есмеральда мрiяла, як ii син колись стане великим мандрiвником.

Шлях авiалайнера пролягав по чистому безхмарному небу, на вiсiмнадцяту довготу пiвнiчноi пiвкулi – острiв Сент-Томас. На п’ятому мiсяцi вагiтностi Есмеральда взяла собi на тиждень вiдпустку й вирiшила полетiти на Карибський острiв – побути на самотi iз собою i своею майбутньою дитиною.

Уже за три години iз сiрих туманiв, холодних травневих дощiв i небувалих повеней Пiвнiчноi Америки лiтак приземлився в мiнiатюрному аеропорту острова, обнiженого ласкавим лазуровим морем, у розкошi квiтiв, запаху сонця i швидкоплинних, як сон, дощiв. Дитинча знову весело заворушилось, нiби у передчуттi острiвноi пригоди.

Автобус пiдхопив Есмеральду i швидко доправив у готель, де прямо вiд балкона починався пляж; прозора вода, схожа на якiсь фантастичнi бiрюзовi акварелi, лоскотала зiр i тiло.

Наплававшись, Есме присiла у напiвпорожньому пляжному барi з видом на мальовничу затоку, скелястий берег i дивовижноi краси захiд сонця в таких самих скелястих i кольорових хмарах. Тривога танула, вузли нервiв почали розплутуватись, рани й рубцi минулого року затягувала солона вода.