Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник)

Вiдповiдав небагатослiвно, театрально завмирав на мить, наче в глибоких роздумах. Тодi пiдвiвся зi свого високого табурета, вiдiйшов, витягнув з великоi банки i з’iв червону вишеньку, якими прикрашав своi знаменитi ромовi коктейлi. Пригостив аборигенку. Повернувся, ще трохи посидiв, по тому заговорив.

Кiлькома фразами вiн заспокоiв жiнку, щось iй прорiк, а вона, вдячно кланяючись, увiпхала йому в руку кiлька папiрцiв i зникла в густiй темрявi ночi. Вся ця сцена дуже зацiкавила Есме:

– Слухай, Мамбо! Що це було? Про що вона питала i за вiщо платила тобi грошi?

Мамба хрипкувато розреготався, трусонув своею пишною бородою i присiв навпроти Есме.

Добираючи слова, щоб мова його була бiльш зрозумiлою, загадковий острiв’янин пояснив:

– Нi, дитина не моя, я вже застарий… Навiть не питай, скiльки менi рокiв. Але ти маеш рацiю – вона приходила за порадою. Моя друга професiя – обеа-мен.

– Хто-хто? Обеа-мен? – здивовано перепитала Есмеральда.

– Так, Обеа – це старовинна традицiя цiеi частини свiту, релiгiя аборигенiв, вiд яких уже мало й слiду лишилось… А острiв’яни все йдуть до обеа-магiв за порадою… Йдуть i йдуть… Нi баптизм, нi католицизм не викоренили ii. І не викоренять. От вона й питала: чи буде доля ii дитинi, чи буде доля iй самiй? Бо чоловiка в неi нема.

– І що ж ти iй вiдповiв? – Есме зручнiше вмостилася на високому стiльчику, загадковiсть ситуацii ii щораз бiльше цiкавила, i сам Мамба видавався надто незвичайним персонажем.

– Буде о’кей! І дитина ii буде здорова, i чоловiк з часом повернеться. Такi вони, нашi острiвнi чоловiки – нестабiльнi… – Бронзовошкiрий бармен клацнув пальцями i задумався над чимось своiм.

– А менi що скаже обеа-мен? – хитро запитала Есме.

Мамба прискiпливо на неi глянув, завмер у вiдтренованiй чи вродженiй театральнiй паузi, наче зважуючи щось, а тодi кинув:

– Ів тебе буде о’кей.

Есмеральдi було дуже приемно чути таке пророцтво, й хоча в острiвнi вуду ii рацiональна вдача не дуже то й вiрила, та глибокий казковий вечiр на тропiчному островi налаштовував на дива…

– Розкажи менi про обеа, я нiколи про них не чула…

Мамба присiв на табурет i неквапом почав:

– Ми на Вест-Індii вiримо в духiв.