Вир

– Ходiмо танцювати, – сказав вiн iй, дихнувши в лице запахом тютюну, змiшаного з запахом пiдсмажених соняшникових зернят. Не чекаючи ii згоди, грубо потяг в коло танцюючих. Вона поклала йому руку на плече i пустилася в танець, але вже без тiеi смiливостi, яка в неi була ранiше, коли вона танцювала з iншими хлопцями. Вiн тримав ii в руках мiцно, безцеремонно, вона й не противилася тому, але iй якось робилося жарко, i вона вся палала тiлом i лицем. Музика гула, вiд шаленого кружляння паморочилася голова, один раз Орися заточилася, але Тимко пiдтримав ii рукою, спалив бiлозубою усмiшкою.

– Що це ти, дiвко, гривеники збираеш? – засмiявся вiн, розгарячуючи ii ще бiльше в танцi i ще сильнiше кружляючи навколо себе.

Вiд цих слiв ii ще бiльше кинуло в жар, вона вийняла iз рукава пальта хустинку i хотiла витерти собi чоло, але Тимко вихопив ii i заховав до кишенi. Орися кинулася вiднiмати, але не так-то легко було це зробити, бо вiн мiцно боронився.

Потiм вони поверталися вдвох додому.

На Ташанi голубiв лiд, трiщав i лопався вiд морозу, вiтер злизував на ньому снiжок, порошив очi; iз Беевоi гори червоною дiжею котився мiсяць, бризкав iскрами на бiлi замети. Припорошенi бiлим снiгом, стояли хати, мiж тинами через усю вулицю лежала голуба тiнь. Тимко та Орися зупинилися в затишку бiля чийогось хлiва, парубок обняв дiвчину, поцiлував ii – то був перший поцiлунок, який вона одержала вiд хлопця, i той поцiлунок пройшов морозом по тiлу i гарячою, захльостуючою хвилею хлюпнув у серце.

Ось чому, коли Орися побачила свою хустину в руках суперницi, гаряча кров ударила в обличчя i затуманила голову.

– Дай сюди хустину, – сказала вона тихо, дичавiючи очима.

– А навiщо вона тобi? – вiдсторонилася Лукерка.

Тодi Орися плигнула, як дика кiшка, i вчепилася Лукерцi в коси.

– Тимка тобi захотiлося, сучище? Тимка? – примовляла вона, важко дихаючи i скажено сiпаючи суперницю за волосся. Як двi вовчицi, водилися вони на пустельному ташанському березi, готовi з’iсти одна одну.

В Лукерки трiснула кофта, i бiлi гудзики пороснули в траву. Тодi Лукерка простягла руку, щоб зiрвати iз Орисi намисто, але Орися стусонула ii так в груди, що тяжка i неповоротлива Лукерка зашкопертала ногами i бовтнула у воду.

– Р-ря-туй-те-е! – закричала вона, борсаючись у синiй ташанськiй хвилi, розпускаючи дзвоном по водi рясну спiдницю.

– Топись, топись, одною гадиною менше буде, – припрошувала ii з берега Орися.