Вир

– Раз косарики забули поприбирати коси пiд час грози та й повстромляли iх кiссячками в землю…

– Та й що ж iз ними сталося? – насмiшкувато запитав Сергiй, дивлячись на Хому.

– А те, – вiдповiв Хома, уважно прислухавшись, чи не гуркоче грiм, i опасливо вiдсуваючись вiд металевоi шини, якою було обкуто колесо, – а те, що спалило iх на вугiллячко. І на свiжий вiтерець носили, i в земельку закопували – нiчого не пособило.

– А в Пасядах одна жiнка труби не закрила, – втрутився й собi Охрiм, висуваючи обличчя з мiшка, – так воно як улетiло – горшки поперекидало, заслiнкою шпурнуло аж до дверей, а тодi вискочило у вiкно, а бiля вiкна якраз бочка з водою стояла, в тiй бочцi викупалося, а тодi – шар-рах у бересток! – i до пенька спалило.

– Бреше й не скривиться, – засмiявся Сергiй.

– А ти заплiши губу та слухай, – сердито обiзвався Джмелик, поглибше забираючись пiд гарбу, бо дощ хльоскав його по колiнах i по руках.

– А то ще така бувальщина, – продовжував Охрiм пiд тихий шум дощу. – Построiла одна жiнка хату, хрести на сволоках повипалювала, а жити – не вживе. Цiлу нiч на горищi щось гурчить, як ото на прядцi пряде або на бубнi бубонить. Вона i до знахарiв, i до шептух – не допомагае. Це, кажуть, у тебе прокляте мiсце, треба перенести хату на другу садибу. От одного разу проситься до неi щiткар ночувати, отой, значить, чоловiк, що гребiнцi та серги на свинячу щетину мiняе. Лiг вiн спати – тут зробилося чудо: на горищi нi загуркотить, нi шелесне, тихо, як у погребi…

– А вони разом спали чи окремо? – поцiкавився Латочка.

– Пiди iх поспитай, – розсердився Охрiм за те, що його перебивають. – От вранцi вдова й каже: «Що менi, чоловiче добрий, робити, така i така в мене нечисть завелася на горищi, спати не дае, жити заважае, змучила мене, заморочила, хоч iз хати тiкай». Подумав щiткар, подумав та й каже: «Потрапило десь у вашу хату громове дерево…»

– Яке це «громове»? – запитав Сергiй.

– Ну, значить, грiм у нього вдарив, – пояснив Охрiм. – «Так-от, – каже щiткар, – треба тее дерево знайти i викинути, а якщо викинути не вдасться, то прочитати бiля нього молитву i написати на ньому крейдою хрест». – «Як же те дерево вiдшукати?» – питае жiнка. Щiткар вiдповiдае: «Треба, – говорить, – залiзти опiвночi на горище i, як тiльки проспiвають першi пiвнi, прикласти вухо до деревини. Котра загуде, то й громова».