Віта Ностра

Злякалася?

Вона не чекала такоi iронiчноi, приятельськоi iнтонацii. Здригнулася. Холодний вiтер, пробравшись пiд нашвидкуруч накинутий одяг, лизнув голi колiна.

– Давай грошi.

Вона вiддала йому монети разом з гаманцем. Вiн зважив мiшечок на долонi, кивнув, сховав.

– Добре. У мене е для тебе завдання.

Саша роззявила рота.

– Просте завдання. Дуже просте. Щоранку, о п’ятiй, ти повинна виходити в парк на пробiжку. Бiжи, скiльки зможеш – два кола по алеях, три кола. Як набiгаешся, залiзь у густi кущi й попiсяй на землю.

Краще заздалегiдь напитися води, щоб не виникло нежданоi проблеми… Тiльки без пропускiв. Щоранку, о п’ятiй.

– Навiщо? – пошепки запитала Саша. – Навiщо вам це треба?

Дощ котився по ii щоках, змiшуючись зi слiзьми. Темний чоловiк не вiдповiв. На скельцях його окулярiв лежали краплини, вiдбивалося далеке свiтло лiхтарiв, i здавалося, що очi в незнайомця фасетковi.

– Раз на мiсяць тобi надаеться вiдпустка на регулярнi жiночi днi. Чотири днi… чотирьох днiв вистачить?

Саша мовчала.

– Стеж за будильником. Якщо пропустиш чи спiзнишся хоч раз, буде дуже погано. Послiдовностi дiй не можна порушувати: плануй заздалегiдь, пий воду.

– Усе життя? – вирвалося в Сашi.

– Що?

– Менi так… робити… бiгати… все життя?

– Нi, – здаеться, чоловiк здивувався. – Я скажу, коли вистачить. Ну, йди додому, ти ж змерзла.

Сашу трясло.

– Йди-йди, – сказав ii спiврозмовник м’якше. – Усе буде добре… якщо ти, зрозумiло, виявишся дисциплiнованою людиною.

* * *

Коло входу в парк горiв однiсiнький лiхтар.

Пiд чавунним стовпом, на якому колись висiв годинник, бовванiв старий собачник – перший i единий у цей час перехожий. Подивився на Сашу байдуже.

Вона бiгла крiзь воду, що лилася з неба. У центрi парку була кругла клумба, дорiжки вилися навколо неi кiльцями, Саша побiгла по найкоротшiй. Не розбираючи дороги, раз у раз влiтала в калюжi: холодна вода розлiталася з-пiд кросiвок, обляпала спортивнi штани до колiн i вище. Саша бiгла, зцiпивши зуби.

У животi в неi булькало майже так само, як пiд ногами: ледь чи не лiтр води було випито перед виходом з будинку. Саша ледве терпiла. Одне коло… Друге.

Вона сповiльнила крок. Зупинилась. У всьому парку не було нi душi. Крiзь напiвголi гiлки просвiчував далекий лiхтар. Ступаючи по мокрому листi, Саша залiзла в кущi, якi обсипали ii градом крапель, i, проклинаючи все на свiтi, виконала останню частину ритуалу. Гiрко порiвняла себе з собакою, яку вивели на прогулянку.