Віта Ностра

Зайнятi були тiльки три чи чотири останнi ряди. Темнi штори, що прикривали вiкна, пропускали рiвно половину необхiдного свiтла; за сценою бiлiв екран. Наче в сiльському клубi, подумала Саша.

– За шкiльною звичкою забиваемося на гальорку? – чоловiк, що зiйшов на невисоку сцену, окинув iх поглядом. – Не вийде… – І додав, не пiдвищуючи голосу: – Дайте свiтло.

Люстра пiд стелею спалахнула, i в напiвтемному залi одразу стало свiтло, як в оперному театрi пiд час антракту.

– Пересiдаемо в першi ряди, – сказав чоловiк на сценi. – Швидко, швидко.

Першокурсники заворушилися, заперезиралися, потiм неохоче потяглися ближче до сцени. Саша й Костя приткнулися в другому ряду скраю, тому всi, хто пробивалися до середини ряду, спотикались об iхнi ноги.

Чоловiк на сценi чекав. Вiн не був схожий на викладача вишу, якими Саша iх уявляла: замiсть костюма на ньому були джинси та смугастий светр, свiтле пряме волосся зiбране в «хвiст», на носi окуляри – довгi й вузькi, мов леза, вони були сконструйованi, здаеться, спецiально для того, щоб зручнiше було дивитися поверх скелець.

– Мене звуть Олег Борисович. Олег Борисович Кравець. Юначе в п’ятому ряду… так, ви. Не соромтеся, сiдайте ближче. Нас не так багато, мiсця е. Поздоровляю вас, дiвчата й хлопцi, зi значною подiею у вашому життi: вступом на перший курс Інституту спецiальних технологiй мiста Торпи. Вас чекае цiкаве життя й напружена робота… Дiвчино, – його палець указав на Лiзу, яка нахилилася, щоб сказати щось Оксанi.

Лiза поперхнулась. У залi стало тихо. Кравець пройшовся по сценi, заклавши руки за спину. Його погляд перебирався з лиця на лице поволi, наче промiнь лiхтарика в темрявi.

– Отже, ви студенти. На честь цiеi вашоi посвяти зараз буде виконано студентський гiмн – якщо хто знае слова, пiдспiвуйте.

У динамiках гримнув урочистий акорд. Кравець жестом велiв усiм устати. Невидимий хор заспiвав з належною врочистiстю:

– Gaudeamus igitur,

Juvenes dum sumus!

Post jucundam juventutem,

Post molestam senectutem

Nos habebit humus!

Саша швидко оглянула зал. Пiдспiвував мало хто. Лiза стояла, мiцно стиснувши губи. Оксана вслухалася, намагаючись розiбрати слова: схоже, з латиною в неi було туго.