Віта Ностра

– Є, – сказала товстенька дiвчинка з хворобливо-блiдим лицем.

– Бiрюков Дмитро.

– Є.

– Ковтун Ігор.

– Є.

– Кострицький Костянтин.

По аудиторii пробiг вiтерець. Повернулося багато голiв. Костя напружився.

– Тут, – сказав здавленим голосом.

– Коротков Андрiй, – незворушно продовжував Кравець.

– Є.

– М’ясковський Денис.

– Тут!

Саша слухала переклик, водячи ручкою по краю паперовоi сторiнки. Дев’ятнадцять душ. У них у класi було майже сорок…

– Павленко Єлизавета.

– Я, – сказала Лiза.

– Самовiй Олександра.

– Я, – видихнула Саша.

– Сокирко Євгенiя.

– Є, – пробурмотiла маленька, дуже юна на вигляд дiвчинка з двома довгими косами на плечах.

– Усi на мiсцi, – задоволено визнав Кравець. – Дiставайте зошити, розкривайте на першiй сторiнцi, пишiть згори: Кравець Олег Борисович. Якщо хто не зрозумiв, я викладатиму у вас спецiальнiсть.

Першокурсники зашарудiли. У Костi не виявилося зошита. Завбачлива Саша вирвала для нього аркуш.

– На майбутне: пiдручники й зошити носити на кожне заняття.

З приводу пiдручникiв, – Кравець одiмкнув дерев’яну шафу в кутку й вийняв стос книжок. – Самовiй, роздайте товаришам книжки.

Саша, вiрна синдрому вiдмiнницi, встала перш, нiж здивувалася. Учителевi навiть з найкращою пам’яттю треба було кiлька днiв, щоб запам’ятати iмена та прiзвища учнiв. Кравець запам’ятав усiх з першого разу – або навiщось видiлив тiльки Сашу?

Вона взяла з його рук важкий стос, що пах старою бiблiотекою. Книжки були однаковi й не дуже новi.

Саша пройшла по аудиторii, викладаючи на кожний стiл по два екземпляри.

На обкладинцi був абстрактний вiзерунок з кольорових кубикiв. Чорнi букви складались у два слова: «Текстовий модуль». Унизу стояла велика цифра «1».

– Книжки не розгортати, – неголосно сказав Кравець, перш нiж хтось iз першокурсникiв цiкавлячись пiдняв палiтурку.

Усi руки вiдсмикнулися. Знову стало тихо. Саша, поклавши останню пару книжок на iхнiй з Костею стiл, сiла на свое мiсце.

– Слухаемо мене, студенти, – так само неголосно продовжував Кравець.

 – Ви перебуваете на початку шляху, який вимагатиме вiд вас усiх ваших сил. Розумових i фiзичних. Те, що ми будемо вивчати, до снаги не кожному. Те, що воно робить з людиною, витримуе не всякий. Вас ретельно дiбрано, у вас е всi данi, щоб пройти цей шлях успiшно. Наша наука не терпить малодушностi й жорстоко мстить за лiнощi, за боягузтво, за найменшу спробу ухилитися вiд повного оволодiння програмою.