Деміан. Кнульп

Все це тяглося, напевно, кiлька тижнiв, але менi вони здавалися роками, вiчнiстю. У мене рiдко водилися грошi – п’ятак чи десять пфенiгiв, украденi з кухонного столу, коли Лiна залишала там свiй ярмарковий кошик. Кромер щоразу лаяв мене i змiрював зневагою: це я хотiв обдурити його i зазiхав на його законне право, це я обкрадав його, це я робив його упослiдженим! Тепер лихо пiдступало до мого серця так близько – я нiколи не вiдчував бiльшоi безнадii, бiльшоi залежностi!

Скарбничку я наповнив фiшками i поставив на мiсце, нiхто цього не помiтив.

Але i це могло розкритися будь-якоi митi. Ще бiльше, нiж брутального кромерiвського свисту, я почав боявся матерi, коли вона тихенько пiдходила до мене, – а раптом вона почне про все розпитувати?

Оскiльки я не раз з’являвся до свого кривдника без копiйки, вiн став визискувати мене в iнший спосiб. Я повинен був тепер працювати на нього. Якщо батько Кромера посилав його куди-небудь, той вiдправляв мене замiсть себе. Або вiн давав менi якесь важке завдання – проскакати десять хвилин на однiй нозi чи прилiпити якусь цидулку до спини перехожого.

Ночами я увi снi продовжував вiдчувати цi муки i прокидався в холодному поту.

Я справдi на якийсь час захворiв. Я часто блював, мене лихоманило, а ночами кидало в жар i вганяло в пiт. Мати вiдчувала, що зi мною щось негаразд, i всiляко виявляла менi свою турботливiсть, на яку я не мiг вiдповiсти iй довiрливiстю, i це мучило мене ще бiльше.

Одного вечора, коли я вже лiг спати, вона принесла менi шоколадку.

Це був вiдгомiн колишнього, коли я поводився чемно i як винагороду часто отримував перед сном якiсь ласощi. І ось зараз вона стояла, простягнувши менi шоколадку. Менi стало нестерпно боляче, i я лише похитав головою. Вона запитала, що зi мною сталося, i погладила по головi. Я зумiв тiльки вичавити з себе: «Нi! Нi! Не хочу нiчого…» Вона поклала шоколадку на нiчний столик i пiшла. Коли наступного дня вона стала розпитувати мене про це, я вдав, наче нiчого не пам’ятаю. Одного разу вона привела лiкаря, який, оглянувши мене, призначив вранiшне обмивання холодною водою.

Мiй стан у той час був близький до божевiлля. Серед порядку i спокою, що панували в нашому домi, я жив у страховi i муках, немов якась примара, не брав участi в життi сiм’i, iнодi забуваючись на якусь годину. З батьком, який наполегливо вимагав вiд мене пояснень, я тримався замкнуто i холодно.

Роздiл другий

Каiн

Порятунок вiд моiх мук прийшов iз цiлком несподiваного боку.