Загадкова історія Бенджаміна Баттона

Плечi ii були закутанi в iспанську мантилью золотистого вiдблиску й iнтригували темним шовком, розкiшнi ноги виглядали з-пiд краю яскравоi сукнi.

Роджер Баттон прошепотiв сину:

– Це, – сказав вiн, – юна Хiльдегарда Монкреф, донька генерала Монкрефа.

Бенджамiн холодно кивнув.

– Доволi приваблива, – сказав вiн байдуже. Та коли темношкiрий хлопець вiдвiв коней, вiн додав: – Тату, ти б не мiг нас представити?

Вони наблизилися до групи людей, якi оточували мiс Монкреф.

Пiдтримуючи давню традицiю, вона зробила низький реверанс перед Бенджамiном. Так, вiн мiг запросити ii на танець. Вiн подякував iй та вiдiйшов, хода його була нестiйкою.

Час, допоки вiн чекав на танець, проходив у обтяжливих для нього муках. Вiн стояв близько до стiни – мовчазний, невидимий, вбивчим поглядом споглядаючи тiла балтиморських юнакiв, що з чутливим обожненням всiляко упадали перед Хiльдегардою Монкреф. Якими жахливими здавалися вони Бенджамiну, якими молодими вони були.

Їхнi закрученi коричневi вусики викликали в нього вiдчуття, подiбнi до процесiв неперетравленоi iжi в шлунку.

Та коли прийшла його черга, i вiн закружляв з нею на дзеркальному паркетi пiд музику сучасного паризького вальсу, його заздрiсть та тривоги розтанули, як весняний снiг. Ослiплений та зачарований, вiн вiдчув, що життя тiльки-но починаеться.

– Ви з вашим братом прибули сюди одразу ж пiсля нас, чи не так? – запитала Хiльдегарда, дивлячись на нього яскраво-голубими, небесними очима.

Бенджамiн не знав, що вiдповiсти. Якщо вона думала, що вiн – брат свого батька, то чи варто було розповiдати правду? Вiн згадав свою пригоду в Єлi, тож вирiшив не робити давнiх помилок. Було б неввiчливо суперечити ледi, було б кримiнальним затьмарювати таку витончену подiю гротескною iсторiею свого народження. Пiзнiше, мабуть. Тож вiн кивав, посмiхався, слухав ii та був просто щасливим.

– Менi подобаються чоловiки вашого вiку, – сказала йому Хiльдегарда. – Юнi хлопцi такi нерозумнi. Вони розповiдають про те, скiльки шампанського випили в коледжi та скiльки грошей втратили, граючи в карти. Чоловiки вашого вiку вмiють цiнувати жiнок.

Бенджамiн вiдчув, що готовий зробити iй пропозицiю, проте зусиллями волi придушив такий порив.

– Ваш вiк – романтичний, – продовжила вона, – п’ятдесят рокiв.