Загадкова історія Бенджаміна Баттона

У двадцять п’ять чоловiки думають, що знають все, у тридцять – схильнi до втоми вiд надмiрноi роботи, сорок рокiв – пора довгих iсторiй, слухаючи якi можна викурити ящик сигар, шiстдесят – ох, шiстдесят, це майже сiмдесят, проте п’ятдесят – солодкий вiк. Менi такi чоловiки до смаку.

«П’ятдесят» здалися Бенджамiновi розкiшною порою. Вiн пристрасно жадав завжди мати п’ятдесят.

– Я завжди казала, – продовжувала Хiльдегарда, – що я краще вийду замiж за п’ятдесятирiчного чоловiка, котрий буде турботливим до мене, анiж за тридцятирiчного, котрому буде потрiбна моя турбота.

Весь вечiр для Бенджамiна забарвився в золотистий серпанок. Хiльдегарда протанцювала з ним бiльше, анiж два танцi, i вони вияснили, що iхнi погляди на «повсякденну злобу дня» сходяться. Вона погодилася вийти з ним на щонедiльну прогулянку й продовжити цю важливу дискусiю.

Повертаючись додому вже перед свiтанком, коли гудiли першi бджоли, а змарнiлий мiсяць виблискував у прохолоднiй росi, Бенджамiн нiби крiзь сон чув, як батько говорив про гуртову торгiвлю залiзними виробами.

– І, як гадаеш, чи е щось краще, анiж молоток та цвяхи? – питався старший Баттон.

– Любов, – вiдповiдав розсiяний Бенджамiн.

– Лом? – вигукнув Роджер Баттон, – зараз же закриваемо це питання.

Бенджамiн замрiяно дивився на батька, допоки небо на заходi не наповнилося свiтлом i допоки у жвавому листi дерева пронизливо не зiтхнула iволга.

6.

Коли через пiвроку оголосили про заручини мiс Хiльдегарди Монкреф iз мiстером Бенджамiном Баттоном (я кажу «оголосили», бо генерал Монкреф заявив, що радше впаде на свiй меч, анiж визнае це правдою), суспiльство Балтимора лихоманило.

Майже забута iсторiя народження Бенджамiна виплила назовнi й розповсюджувалася вiтрами в перебiльшено вигаданiй брехнi. Казали всяке: Бенджамiн – батько Роджера Баттона, що син насправдi – брат батька, який був у в’язницi протягом сорока рокiв, що це – замаскований Джон Вiлкес Бут, i, зрештою, що в нього з голови проростае парочка рiг.

У щонедiльних додатках до нью-йоркських газет цей випадок теж набув популярностi, там мiстилися цiкавi ескiзи, що зображали голову Бенджамiна Баттона, схожу то до риби, то до змii, а тiло, зрештою, набуло вигляду твердоi мiдi. Вiн став знаменитим як Мiстичний Чоловiк з Мерiленду. Але справжня iсторiя, як це зазвичай бувае, майже нiкому не була вiдомою.