Загадкова історія Бенджаміна Баттона

Вересневого ранку, освяченого величавою подiею, вiн нервово пiднявся з лiжка о шостiй, вдягнувся, бездоганно зав’язавши краватку, поспiшив до лiкарнi, аби визначити, чи темрява ночi породила квiт нового життя.

Коли ж йому залишалося приблизно сто крокiв до Марiландськоi приватноi клiнiки для ледi та джентельменiв, вiн побачив мiстера Кiна, який був iхнiм сiмейним лiкарем. Той тiльки-но виходив iз головного пiд’iзду, потираючи руки звичним для нього рухом, нiби миючи iх пiд краном так, як роблять iншi лiкарi, що диктуе iм неписаний закон iхньоi професii.

Мiстер Роджер Баттон, голова фiрми «Роджер Баттон та Ко, гуртова торгiвля залiзними виробами» рушив наздоганяти лiкаря Кiна, забувши про велич джентельмена-пiвденця цього мальовничого перiоду.

– Лiкарю Кiне, – вiн вигукнув. – Ох, лiкарю Кiне!

Лiкар його почув, повернувся й став чекати, спантеличений вираз постав на його рiзкому «лiкарняному» обличчi, тiльки-но мiстер Баттон з’явився бiля нього.

– Ну як там? – вимагаючи вiдповiдi й задихаючись, запитав мiстер Баттон. – Що там? Як там? Це хлопчик? Хто це? Що…

– Майте здоровий глузд, – сказав рiзко Доктор Кiн.

Вiн здавався дещо роздратованим.

– Дитина народилася? – благав мiстер Баттон.

Лiкар спохмурнiв.

– Так, я вважаю… проте в дещо видозмiненому станi, – i кинув загадковий погляд на мiстера Баттона.

– З жiнкою все гаразд?

– Так.

– Це дiвчинка чи хлопчик?

– Дайте менi спокiй, – закричав Доктор Кiн в iдеально експресивному роздратуваннi.

 – Я прошу вас пiти й побачити це все на власнi очi. Гидота! – вiн випалив останне слово единим поштовхом, потiм промимрив: – Чи уявляете такий випадок, котрий допомiг би моiй професiйнiй репутацii? Сталося б таке ще раз, то це б мене зруйнувало. Зруйнувало б кожного.

– Та що ж трапилося? – вражено скрикнув Баттон. – Це трiйнята?

– Як би ж то, – рiзко вiдповiв лiкар.

 – Пiдiть та подивiться на власнi очi. Знайдiть собi iншого лiкаря. Я приймав вас на свiт, був вашим лiкарем протягом сорока рокiв, та тепер – усе завершено. Не хочу бачити анi вас, анi вашу родину. До побачення!

Потiм вiн рiзко повернувся й без жодного слова залiз до свого фаетону, що чекав на нього бiля тротуару, та вiд’iхав у суворiй мовчанцi. Мiстер Баттон залишився там й стояв, як окам’янiлий – з голови до п’ят.