Загадкова історія Бенджаміна Баттона

Деколи Нана дозволяла йому пострибати на лiжку, i це було дуже весело, тому що, якщо залiзти на нього з розмаху, воно тебе вiдкине, а якщо ти кажеш: «А» поки стрибаеш, то голос дуже цiкаво вiбруе.

Вiн любив брати велику тростину, що стояла бiля вiшалки з капелюхами, i бiгати навколо, б’ючи крiсла й столи й при цьому вигукуючи: «Бах-бах-бах». Коли приходили гостi, старшi дами сюсюкалися з ним, i це було йому приемно, а молодi намагалися поцiлувати його, та вiн iз нудьгою корився цьому.

Коли довгий день закiнчувався о п’ятiй годинi, вiн пiднiмався нагору з Наною та отримував порцiю вiвсянки чи iншоi кашi з ложечки.

У його дитячих снах не було бурхливих згадок; вiн не пам’ятав анi про мужнi роки в коледжi, анi про вогненнi роки спокус, коли вiн хвилював серця багатьох дiвчат. Для нього iснувала лише бiлоснiжна, безпечна колиска, Нана, людина, що iнколи приходила й дивилася на нього, та величезна оранжева кулька, на яку перед сном вказувала Нана й говорила: «Сонце».

Коли воно заходило, вiн уже спокiйно спав, i не було снiв, не було жодних снiв, якi б його переслiдували.

Минуле – як вiн вiв своiх воякiв штурмувати Сан-Хуан Хiлл; як прожив першi роки пiсля весiлля, працюючи до лiтнiх сутiнкiв у втомливому мiстi заради юноi Хiльдегарди, яку кохав; як ще перед тим сидiв до пiзньоi ночi, насолоджуючись сигарою разом зi своiм дiдусем, у ветхо-похмурому будинку на Монро Стрiт – усе те зникло з його пам’ятi, подiбно миттевому сну та так, нiби цього й нiколи не було.

Вiн не пам’ятав нiчого.

Вiн навiть не знав, яким було молоко, яким його тiльки-но нагодували, не помiчав, як проходили днi, – iснувала лише колисочка та така знайома присутнiсть Нани. А потiм вiн забув про все. Коли хотiв iсти, то лише плакав – та й по всьому. Вiн ще дихав крiзь ночi й днi, що топилися одне за одним, вiн налякано слухав м’якi бурмотання й буркотiння, що лунали зверху, i слабким чуттям розрiзняв запахи, свiтло та тiнi.

Потiм настала цiлковита темрява. Бiла колисочка й похмурi лиця, що висiли над ним, теплий, солодкий аромат молока – усе те назавжди розчинилося у вiчностi.

Коштовний камiнь завбiльшки з готель «Рiц»

1.

Джон Т. Енгер належав до сiм’i, яка була вже добре знаною протягом декiлькох поколiнь у Гадесi – маленькому мiстечку, розташованому над рiчкою Мiссiсiпi.