Загадкова історія Бенджаміна Баттона

Батько Джона в гарячих дебатах рiк за роком ставав чемпiоном серед аматорiв-гравцiв у гольф; мiсiс Енгер iз виразом «вiд коробок до лiжечок» славилася своiми полiтичними промовами; а молодий Джон Т. Енгер, якому тiльки-но виповнилося шiстнадцять, перетанцював усi останнi нью-йоркськi танцi ще до того, як змiнив короткi штани на брюки. І тепер вiн покидав рiдний дiм – ще й на тривалий час. Поклонiння перед освiтою в Новiй Англii отруювало всi провiнцiйнi мiстечка, щорiчно забирало найрозумнiших молодикiв, а тепер заволодiло й батьками Джона.

Їхнiй син повинен навчатися в школi святого Мiдаса, поблизу Бостона, а Гадес – надто малий, аби виховувати iхнього любого й обдарованого сина.

Якщо ви коли-небудь були в Гадесi, то вам вiдомо, що назви найсучаснiших пiдготовчих шкiл та коледжiв нiчого не значать для жителiв мiстечка. Мешканцi мiста зовсiм не знають про свiт, в якому iснують, хоч i роблять вигляд, нiби розумiються в модi, манерах та лiтературних смаках, та все це – викривленi чутки; i, якщо певний святковий захiд у Гадесi вважаеться вишуканим, то для чиказькоi м’ясноi принцеси вiн залишиться «можливо, трiшечки пiсним».

Джон Т. Енгер уже майже виiжджав iз дому. Мiсiс Енгер, iз властиво нестримною материнською чутливiстю, до трiску наповнила його валiзи лляними костюмами та електричними вентиляторами, а мiстер Енгер вручив синовi азбестовий гаманець, що рвався вiд значноi кiлькостi грошей.

– Пам’ятай, тобi тут завжди радi, – сказав вiн. – Можеш не сумнiватися, що родинне вогнище завжди горiтиме для тебе.

– Я знаю, – хрипко вiдказав Джон.

– Не забувай – хто ти та звiдки прийшов, – пишаючись, продовжував батько, – i ти не зможеш вчинити нiякоi шкоди, бо ти – Енгер iз Гадеса.

Тож юнак та старий чоловiк потисли руки один одному, i Джон вийшов iз дому, ледь стримуючи сльози. Через десять хвилин вiн перейшов межу мiста й зупинився, аби востанне глянути назад. Консервативне вiкторiанське кредо над воротами здавалося йому вдивовижу привабливим. Його батько час вiд часу намагався змiнити його на щось бiльш енергiйне та жваве на кшталт: «У Гадесi – Твое Майбутне», чи простiше «Запрошуемо» та викарбувати надпис над зображенням сердечного рукостискання у свiтлi електричних ламп.

Старе кредо, на думку мiстера Едгера, справляло депресивне враження, та зараз…

Тож перед тим, як рiшуче повернути свое обличчя до мети, Джон кинув прощальний погляд, i в цей момент йому здалося, що проти неба вогнi Гадеса – повнi теплоi та пристрасноi краси.