Загадкова історія Бенджаміна Баттона

Школа святого Мiдаса розташована недалечко вiд Бостона, на «роллс-ройсi» туди можна добратися за пiвгодини. Точноi вiдстанi не знае нiхто, бо хiба що Джон Т. Енгер прибув туди в такому авто. Школа святого Мiдаса – найдорожча та найбiльш привiлейована пiдготовча школа для хлопцiв у цiлому свiтi.

Першi два роки навчання для Джона пройшли успiшно. Батьки всiх юнакiв були «валютними королями», тож Джон проводив лiтнi канiкули на дорогих курортах. Поки всi хлопцi, яких вiн вiдвiдав, здавалися йому не схожими один на одного, то iхнi батьки були всi однаковими, i своiм юнацьким розумом вiн намагався збагнути, у чому причина такоi тотожностi.

Коли вiн розповiдав iм про свою домiвку, вони весело питали: «Там дуже спекотно?», тодi Джон натягав на обличчя ледь помiтну копiю усмiшки й вiдповiдав: «Авжеж, достатньо». Його вiдповiдi були б щирiшими, якби не кожен запитував про це, а ще разом iз тим питанням чергувалося наступне: «Достатньо вам цiеi спеки?», яке вiн ненавидiв ще бiльше.

Посеред другого року навчання в класi Джона з’явився спокiйний, привабливий хлопчик – Персi Вашингтон. Новоприбулий мав вишуканi манери та хороший одяг, що було винятковим явищем навiть для школи святого Мiдаса, та, проте, деякi невiдомi причини тримали його осторонь вiд iнших хлопцiв. Єдиним приятелем для нього став Джон Т. Енгер, та навiть iз ним вiн був не цiлком вiдкритим та уникав розмов про домiвку та родину. Те, що вiн багатий, було зрозумiло й без слiв, та окрiм своiх гiпотез, Джон бiльше нiчого не знав про товариша, тому, коли Персi запросив його провести лiто в нього «На Заходi», Енгер, очiкуючи, що його допитливiсть буде щедро винагороджена, погодився без вагань.

Вперше, коли вони опинилися в потягу, Персi, зрештою, став балакучим. Одного дня, коли вони обiдали у вагонi-ресторанi й говорили про недосконалi характери хлопцiв зi школи, Персi раптом змiнив свiй тон й зробив рiзке зауваження:

– Мiй батько, – сказав вiн, – найбагатша людина свiту.

– Ого, – ввiчливо вигукнув Джон. Вiн не мiг вигадати жодноi iншоi вiдповiдi на таке впевнене твердження. Вiн подумав, що добре було б сказати: «Це надзвичайно прекрасно», та фраза прозвучала б якось фальшиво, i тут iз нього ледь не вилетiло: «Дiйсно?», та вiн стримався, так як Персi мiг неправильно його зрозумiти. А такi приголомшливi твердження навряд чи вимагали питань.

– Надмiру, найбагатший, – повторив Персi.