Загадкова історія Бенджаміна Баттона

– Привiт, – нiжно сказала вона, – я – Кiсмiн.

Та для Джона вона була вже чимось бiльшим, анiж Кiсмiн. Вiн пiдiйшов до неi обережно, важко ступаючи, аби не натрапити на ii босi ступнi.

– Ти ще мене не бачив, – вимовив ii лагiдний голос. Їi голубi очi додали: «І багато втратив» – Минулого вечора ти зустрiв мою сестру Жасмiн. Я отруiлася салатом-латуком, – продовжив ii нiжний голос, а ii очi приховали: «І коли я хвора, то дуже мила, i коли нi – теж».

«Ти справила на мене величезне враження», – цi слова промайнули в очах Джона, – i я не настiльки дурний, аби цього не помiчати».

– Як ти почуваешся? – промовив його голос. – Сподiваюся, тобi краще цього ранку, – «люба», – трепетно засiяло в його очах.

Джон спостерiг, що вони вже йдуть вздовж стежки. На ii запрошення вони сiли разом на мох, м’якiсть якого йому так i не вдалося визначити.

Вiн упереджено ставився до жiнок. Єдиний недолiк, – товста щиколотка, хриплий голос, скляний погляд, – i жiнка ставала для нього огидною. І тут, вперше за все свое життя, перед ним була дiвчина, що здавалася втiленням фiзичного iдеалу.

– Ти зi Сходу? – запитала Кiсмiн iз чарiвливим захопленням.

– Нi, – просто вiдповiв Джон. – Я iз Гадеса.

Чи це вона нiколи не чула про Гадес, чи не могла придумати щось приемне у вiдповiдь, то й далi не запитувала про це мiсто.

– Цiеi осенi я поiду до школи, на Захiд. Як гадаеш, менi там сподобаеться? Я збираюся в Нью-Йорк до мiсiс Балдж. Там дуже суворi правила, та вихiднi я буду проводити вдома, iз батьками, у нашому нью-йоркському будинку, бо батько чув, що дiвчата там повиннi гуляти одна з одною, попарно.

– Твiй батько хоче пишатися тобою, – зауважив Джон.

– Так, – вiдповiла вона, а очi ii замайорiли вогнем величi. – Жоден iз нас нiколи не був принижений. Батько каже, що нiколи й не будемо. Якось, коли моя сестра Жасмiн була маленькою дiвчинкою, вона штовхнула його зi сходiв, а вiн просто встав та пошкутильгав геть. Мама була трiшки вражена, – продовжила Кiсмiн, – коли вона почула, що ти зi… – сам знаеш звiдки.

– Ти багато часу тут проводиш? – запитав Джон, приховуючи той факт, що вiн був дещо ображений ii словами.

Це здавалося неввiчливим натяком на його провiнцiалiзм.

– Персi, я i Жасмiн тут кожного лiта, та наступного Жасмiн збираеться до Ньюпорта. Вона виiжджае до Лондона пiсля цiеi осенi. Їi представлять при дворi.