Загадкова історія Бенджаміна Баттона

– Чи знаеш ти, – нерiшуче почав Джон, – що ти – бiльш сучасна, анiж здавалася на перший погляд?

– Ох, нi, я не така, – вигукнула вона з поспiхом. – Я б так не вважала. Гадаю, що сучаснi молодi люди жахливо подiбнi, чи не так? А я – не всi, справдi. Якщо ти не погодишся зi мною, я почну плакати.

Вона була такою засмученою, що губа ii почала тремтiти. Джон запротестував:

– Я мав на увазi дещо iнше. Я сказав це, аби подразнити тебе.

– Я б не заперечувала, якби дiйсно такою була, – наполегливо говорила вона, – та це – не я.

Я дуже невинна й нiжна. Я нiколи не палю, нiколи не п’ю i не читаю нiчого, окрiм поезii. Я майже не розумiю математики чи хiмii. Я одягаюся дуже просто, точнiше, мое едине вбрання – сукня. Я гадаю, сучаснiсть – це остання рiч, якою ти можеш мене надiлити. Я вiрю, що дiвчата мають проводити своi молодi роки з користю.

– Я теж такоi думки, – щиро вiдповiв Джон.

Кiсмiн знову розвеселилася. Вона йому всмiхнулася, i новонароджена сльоза скотилася з краечка ii голубого ока.

– Ти менi подобаешся, – прошепотiла вона довiрливо. – Ти збираешся провести весь свiй час iз Персi, допоки тут, чи й побудеш трiшки зi мною? Просто подумай. Я – чисте повiтря. За все свое життя я нiколи не мала любовних стосункiв. Менi не дозволяли залишатися з хлопцями наодинцi – лише з Персi. Я вибiгла сюди, у цей гайок, сподiваючись наздогнати тебе, аби навколо не було анi душi.

Джон вiдчув визнання, вiн встав й низько вклонився, вiд попереку, так, як його вчили в танцювальнiй школi Гадеса.

– Нам краще зараз пiти, – солодко сказала Кiсмiн. – Я маю бути бiля мами об одинадцятiй. Ти навiть не попросив дозволу мене поцiлувати. Я думала, що хлопцi зараз це роблять постiйно.

Джон гордовито випрямився.

– Декотрi з них просять, – вiн вiдповiв, – та не я. Дiвчата не поводять себе так у нас, у Гадесi.

Плiч-о-плiч вони повернулися назад до будинку.

6.

Джон стояв навпроти мiстера Бреддока Вашингтона й дивився на нього крiзь яскраве сонячне промiння.

Старшому чоловiку було бiля сорока, обличчя – горде, пусте, очi – розумнi, тiло – мiцне. Щоранку вiд нього пахло конями, найкращими конями. Вiн тримав просту палицю з сiроi берези та з единим великим опалом на держаку. Разом iз Персi вони демонстрували околицi Джону.

– Тут живуть раби.

Його палиця вказала на мармурову аркаду, що тягнулася злiва вiд них вздовж пагорбу та була оздобою благодатного готичного стилю.