Загадкова історія Бенджаміна Баттона

Бенджамiн, покинувши лiкарню, приймав життя таким, яким його бачив. Декiлькох малих хлопцiв привели до нього, i вiн попри всi складнощi провiв iз ними весь вечiр, намагаючись гратися вовчиками й шарадами; йому навiть зовсiм випадково вдалося розбити вiкно на кухнi каменем з рогатки – подвиг, який глибоко в душi тiшив батька.

Пiсля цього Бенджамiн зрозумiв, що мае розбивати щось щодня, та цi речi вiн робив лише тому, що iх вiд нього очiкували, i тому, що вiд природи був чемним.

Коли дiд перестав вiдчувати неприязнь до нього, Бенджамiн та цей джентльмен почали вiднаходити неймовiрне задоволення в спiлкуваннi один з одним. Вони сидiли годинами, цi двое, з великою рiзницею у вiцi та досвiдi, як щирi товаришi, втомлено й монотонно обговорювали мiзернi подii дня. Бенджамiновi було з ним легше, анiж iз батьками, котрi, здавалося б, вiдчували страх перед ним i, незважаючи на свiй авторитет, часто величали його мiстером.

Вiн i сам дивувався, що вiдрiзнявся вiд iнших своею мудрiстю й тiлом при народженнi та намагався щось знайти в медичних газетах, проте вияснив, що такi випадки науцi не вiдомi. Слухаючи батька, вiн дiйсно пробував гратися з iншими хлопчиками й часто обирав спокiйнi iгри – футбол надто лякав його, вiн боявся, що, якщо йому переламають його старечi кiстки, то вони вже нiколи не вiдновляться.

Коли йому виповнилося п’ять рокiв, його вiдправили в дитячий садочок, де Бенджамiн присвятив себе мистецтву наклеювання зеленого папiрця на оранжевий, плетiнню розмальованих вiзерункiв та виготовленню безкiнечних картонних прикрас.

Бувало, що вiн поринав у сон пiд час таких завдань, i ця звичка дратувала й лякала молоду виховательку. На його щастя, вона поскаржилася батькам, i тi забрали його зi школи. Роджер Баттон розповiдав своiм друзям, що вони зрозумiли, що iхнiй син недостатньо зрiлий для цього.

На дванадцятий рiк пiсля його народження батьки як-не-як призвичаiлися до нього. Воiстину, такою мiцною е сила звички, що вони вже не бачили рiзницi мiж ним та iншими дiтьми, хiба що деколи якась аномалiя нагадувала iм про це. Проте, коли минуло кiлька тижнiв пiсля його дванадцятого дня народження, одного дня Бенджамiн, дивлячись на свiй вiдбиток у джеркалi, здiйснив, або ж подумав що здiйснив приголомшливе вiдкриття.