Загадкова історія Бенджаміна Баттона

Чи його обманювали власнi очi, чи його сиве волосся, замасковане фарбою, перетворилося на темно-сiре? Невже сiтка зморшок на його обличчi ставала меншою? Хiба шкiра дiйсно набула здорового й пружного вигляду, i навiть блiдi щоки порум’янiли? Так багато запитань. Зате вiн запевнився, що бiльше не сутулиться, i з того часу, як народився, його фiзичне здоров’я покращилося.

– Чи може це стати… – подумав, чи, радше, ледь наважився подумати Бенджамiн.

Вiн пiшов до батька:

– Я вирiс, – рiшуче проголосив вiн. – Я хочу носити довгi штани.

Батько задумався.

– Ну, – врештi, сказав той, – я не знаю. Чотирнадцять – вiк, коли носять довгi штани, а тобi тiльки дванадцять.

– Але ти мусиш визнати, – запротестував Бенджамiн, – що я надто старий для свого вiку.

Батько невизначено глянув на нього.

– Я не настiльки впевнений у цьому, – сказав. – Я був такого самого росту, як i ти, коли менi виповнилося дванадцять.

Вiн його обманював – Роджер Баттон вже давно уклав угоду iз совiстю, аби слiпо вiрити в те, що його син – звичайна дитина.

Зрештою, вони уклали компромiс. Бенджамiну прийдеться фарбувати свое волосся. Вiн буде краще гратися з хлопцями свого вiку. Вiн не одягатиме своi окуляри й не ходитиме з тростиною по вулицi. І внаслiдок виконання цих вимог йому таки куплять перший костюм iз довгими штанами.

4.

Я не збираюся пересичувати розповiдь деталями, описуючи життя Бенджамiна Баттона вiком вiд дванадцяти до двадцяти одного року. Достатньо зазначити, що за цей перiод вiн став молодшим.

Коли йому виповнилося вiсiмнадцять, вiн перестав сутулитися i виглядав як чоловiк рокiв п’ятдесяти. Волосся його стало густiшим й ледь потемнiло, хода була впевненою, голос позбувся надломленого тремтiння й перетворився на здоровий баритон. Тож батько надiслав його до Коннектикуту з метою складання iспитiв та вступу в Єльський коледж. Бенджамiн здав усе, i його зарахували на перший курс.

Через три днi вiн отримав повiдомлення з канцелярii коледжу вiд мiстера Харта.

Йому пропонували з’явитися до офiсу для узгодження навчального плану. Бенджамiн, глянувши в дзеркало, вирiшив, що йому потрiбно пофарбувати волосся, проте, тривожно переглядаючи вмiст у шухлядцi письмового столу, зрозумiв, що фарби там немае. Потiм згадав, що вона закiнчилася, i вiн викинув ii геть.

У нього не було вибору. Вiн повинен з’явитися до канцелярii через п’ять хвилин. Здавалося, на це немае ради, йому залишаеться iти в такому виглядi. І вiн пiшов.