Зелений Генріх

Мейерлейн усiляко намагався вселити менi думку про те, що сплата боргiв е найважливiшим обов’язком i справою честi для кожноi порядноi людини, i одного прекрасного дня, коли лiто вже добiгало кiнця, вiн пiднiс менi несподiваний сюрприз, заявивши, що тепер вiн пiдбив «остаточний пiдсумок», i пред’явивши менi рахунок на кругленьку суму близько десяти гульденiв, не рахуючи ще кiлькох крейцерiв i пфенiгiв. Вiн додав, що менi час подумати про те, як би скорiше вручити йому цю суму; нинi йому якраз потрiбнi грошi, позаяк вiн мае намiр купити на своi заощадження одну цiкаву книгу.

Однак протягом найближчих двох тижнiв вiн бiльше не нагадував менi про це i завiв тим часом новий рахунок, причому цього разу вiн пiдiйшов до справи ще серйознiше, а в його поведiнцi з’явилося щось дивне. Не можна сказати, що вiн став зi мною непривiтний, але тепер менi було вже не так весело з ним, i вiд нашоi колишньоi близькостi один до одного не залишилось i слiду. Я не на жарт зажурився, але це, як видно, нiтрохи його не обходило; та й сам вiн упав у якийсь елегiйний настрiй, на зразок того, в якому, мабуть, перебував Аврам, коли вiв свого сина Ісака на заклання i думав, що розлучаеться з ним назавжди. Через деякий час вiн удруге нагадав менi про борг, на цей раз дуже рiшуче, але без будь-якоi неприязнi до мене, а скорiше навiть iз деяким сумом у голосi та по-батькiвськи стурбованим тоном. Тепер я вже злякався i, давши йому обiцянку залагодити справу, вiдчув страшенний тягар на душi. Але я нiяк не мiг зiбратися з духом i взяти зi шкатулки таку велику суму, у мене навiть не вистачало смiливостi продовжувати своi колишнi дрiбнi розкрадання. Лише тепер менi став цiлком ясний весь жах мого становища: цiлими днями я в зневiрi тинявся з кутка в куток, не наважуючись навiть i подумати про те, що тепер зi мною буде. Я тривожно вiдчував залежнiсть од мого приятеля: його присутнiсть була для мене обтяжливою, але i без нього менi було теж не по собi, – мене весь час тягнуло до нього: менi не хотiлося залишатися самому, а крiм того, я сподiвався, що, можливо, менi випаде нагода зiзнатися йому в усьому i що, звернувшись до його розсудливостi й поблажливостi, я зустрiну доброзичливе ставлення до себе й отримаю вiд нього дружню пораду та пiдтримку. Одначе вiн остерiгався надати менi таку можливiсть, розмовляв зi мною все бiльш сухо i, зрештою, почав мене цуратися, вiдвiдуючи тiльки для того, аби небагатослiвно пiдтвердити свою вимогу, що звучала тепер майже вороже.