Зелений Генріх

Незважаючи на свiй похилий вiк, вона зберегла гарну поставу, жвавiсть у рухах i вмiння уважно слухати спiврозмовника; вона була не селянка i не городянка, а просто славна, доброзичлива жiнка; кожне ii слово видавало благородство та доброту, смиреннiсть i незлобивiсть, ясну, вiльну вiд накипу дрiб’язкових пристрастей душу, мова ii лилася плавно i звучала проникливо. То була жiнка, яких тепер не часто зустрiнеш, а зустрiвши, починаеш розумiти, чому стародавнi германцi вимагали викуп, рiвний викупу за двох воiнiв, якщо хто-небудь убивав жiнку чи завдавав iй образи.

До кiмнати увiйшов ii чоловiк, ввiчливий i статечний селянин; поклонившись менi з люб’язною байдужiстю i побачивши з першого погляду, що я точно такий же «шалапут», як i мiй батько, а значить, не докучатиму йому проханнями i занепокоення в будинку вiд мене не буде, вiн вирiшив не псувати своiй дружинi задоволення й навiть великодушно дав iй зрозумiти, що вона може пригощати мене, скiльки душа забажае, пiсля чого покинув нас i вирушив у своiх справах.

Я пробув у неi кiлька годин, але говорили ми мало; вона сидiла бiля мене, мовчки радiючи якимсь своiм думкам, i нарештi заснула з усмiшкою на вустах. Їi зiмкнутi повiки тихо здригались, як хитаеться завiса, за якою щось вiдбуваеться, а за ледь помiтними рухами усмiхнених губ можна було здогадатися, що перед ii внутрiшнiм поглядом витають милi серцю образи, осяянi м’яким сонячним свiтлом минулих рокiв. Я вирiшив пiти, але як тiльки я пiдвiвся та, обережно ступаючи, пiшов до дверей, вона негайно ж прокинулася, гукнула мене й якось вiдчужено подивилася менi в обличчя; адже якщо вона була в моiх очах живим i дотикальним утiленням далекого минулого, всього того, що було до мене, то я мав здаватись iй нiби продовженням ii власного життя, ii майбутнiм, i я був для неi незрозумiлий, загадковий, тому що мое вбрання та моя манера говорити були зовсiм не схожi на те, до чого вона звикла за свое довге життя.

У глибокiй задумi вона пройшла в сусiдню кiмнатку, де у неi зберiгався у великiй шафi цiлий запас стрiчок, мережив, гребiнцiв та iнших модних дрiбниць, якi вона раз у раз купувала у мандрiвних рознощикiв i при нагодi роздаровувала молодi. Замiсть вiдкладеноi для мене величезноi носовоi хустки вона через короткозорiсть вийняла маленьку косинку з червоного шовку, якi носять сiльськi дiвчата, i вручила ii менi разом iз папером, в який вона була загорнута. Вона взяла з мене слово вiдвiдувати ii щодня та найближчим часом прийти до неi на обiд.