Квiти Содому

Я сiв поруч з Максом. Разом ми подивилися на парочку.

– Що з ними робити? – заворушилися кеглi у головi Макса.

– Замочити.

Мужик зомлiв i повис на дамочцi.

– Нi. Ми iх вiдпустимо. Мама нiчого не говорила.

Я витягнув «берету».

– Слухай, Макс, на кой хер ми тягнемо цей ящик? – запитав я у нього.

– Мама ж, блiн, сказала… А ну розвернись сракою, – звернувся вiн до дамочки.

– Мама, недоумку, сказала про другий ящик, – видав я йому iстину в останнiй iнстанцii.

– Еге… – вiн продовжував вивчати зад дамочки.

– А ще Мама сказала, щоб я замочив тебе, – давив я свое.

– Ти в натурi?

– Куди натурнiше.

Макс заходився вивчати мужика.

– Ідiть на хер звiдси, – заревiв вiн бугаем на парочку.

– Стоять!

– Пиздуйте!

– Ти нариваешся!

– Нехай допоможуть збирати Тоцького!

– Да, тiльки разом! Да!

Ми четверо, розплилi у жовтку всiляких там пiдсвiток, почали запихати Тоцького до ящика. Цього разу все помiщалося, складалося нормально, тiльки ящик трохи промок i розвалився. Але чисто технiчна проблема викликала у мене обгрунтовану пiдозру.

– Макс…

– А?…

– Макс, – дипломатично почав я. – Ти, брат, не думай, що я знову наiжджаю на тебе…

– Ти стосовно пiдара? Забудь, старичок. Давай швидше упораемося…

– Який в хера пiдар! Скоро нас самих так виiбуть, що мiсця на срацi не знайдеш, де штопати.

– Ти чо?! А?

Я сiв прямо на жовтий снiг. Макс проти мене.

– Макс, скажи, де голова?

– Ти про шо… Лу? Я ж…

– Макс, – тихо почав я.

Макс випнув губу, сплюнув через неi, подивився на гурт дiвчат у яскравих курточках, що пускали кольоровi кульки, сипали серпантином.

– Лу, а шо, скоро Новий рiк? Да?

– Ну да.

Парочка запихала останню ступню. Запихала баба, а мужик стояв на чотирьох i ригав.

– Макс, куди подiлася голова Тоцького?

– І правда, де?

– Ти ii забув, Макс.

Ми сiли i подивилися у темряву. Парочка тихцем пробиралася до свого «мерседеса».

– Е, народ, вiзитку, – виголосив Макс, провiв демонстративно коло дулом свого шпалера, чим викликав у мене неабияку пiдозру, що кеглi у нього зараз вишикувалися лише у зрозумiлому для нього порядку. – Пiднеси сюди. Давай. Давай! Хальт! Ги-ги!

Вiн дивився на жiнку, яка йшла до нього погойдуючись, вихиляючи неприродно стегнами. Якось Мама замочила одну таку, iстеричку. Макс, з виглядом кiногероя, взяв вiзитiвку i наказав мотати.