Квiти Содому

– Лу, вона менi не сподобалася, – сказав вiн.

– Так. Але ти певен, що тобi… – намагаючись надати голосу впевненостi, розпочав я, бо починав боятися, коли на Макса наповзала меланхолiя.

– Лу, скоро Новий рiк, а у нас нема тьолок. Да? Треба було взяти ту. Ми могли б ii вiдтрахати. По черзi, ну, або разом. Вона тиха, зовсiм не кричала. – Макс засунув шпалер до кишенi.

– Еге ж, Макс. Але та, на хатi Тоцького, була непритомна. І…

– Слухай, у мене дуже багато грiхiв, – Макс провiв рукою у повiтрi, у мене похололо у шлунку.

– Еге ж…

– Я дрочив на Рiздво… – Макс почухмарив груди. – І таке iнше… Нам треба щось вирiшувати. Давай видзвонимо оту сучку з «мерса», вона ось навiть лишила вiзитку, i вiдсвяткуемо Новий рiк з нормальними бабами, а? Вона дала вiзитку.

– Розумiеш, брат, вiзитка тобi може не знадобитися, – вкотре потягнув балачку я i помалу почав витягувати люгера.

– До чого це ти?

– Треба щось вирiшувати, Макс.

Макс трухонув кеглями.

– До чого це ти? Невже мене замочиш?

Вiн подивився i нахабно роздявив гнилозубого рота. З нього смердiло тухлою рибою.

– А ти як думав, Макс, – сказав я йому, приставляючи люгер до скронi.

– Це менi за те, що я дрочив на Рiздво. – І Макс розплакався, прямо у велетенськi кулачила.

– Перестань, братан, усi ми так чи iнакше когось випередимо на фiнiшi, – сказав я i обiйняв Макса за плечi. – Я ще не вирiшив повнiстю.

– Да?

– Напевне ми сходимо в якийсь дуже крутий кабак, а потiм вирiшимо, – втiшав я Макса.

– У тебе паскудний характер, – вкотре здивував мене своiми розумовими здiбностями Макс. – У тебе паскудний характер! – Повторив вiн.

– Нi, я просто дiловий чоловiк. Поглянь, ми живемо серед людей. На вулицях капiталiзм. Розумiеш, Макс… – виправдовувався я.

Макс схлипнув, потягнувся до кишенi, але я мiцнiше притиснув люгер до скронi. Вiн спокiйно вiдвiв ствол.

– Спочатку кабак, потiм пiдемо до дiвчат, – вирiк вiн.

– Макс, спочатку ми вiднесем Тоцького в безпечне мiсце, потiм вiзьмем ту бабу, i…

– Кльово, вона менi сподобалася… У неi на попцi наколка… Ти справжнiй брат, Лу. – І Макс уже був готовий розрюмсатися у велетенськi кулаки, як моя сутнiсть злетiла над сльотливою буденнiстю.

– Блiн, Макс, коли це ти на сраку почав говорити попка?!

– Ашо?

– Та-а-а.