Кобзар

Згадайте праведних гетьманiв:

Де iх могили? де лежить

Останок славного Богдана?

Де Остряницина стоiть

Хоч би убогая могила?

Де Наливайкова? нема!

Живого й мертвого спалили.

Де той Богун, де та зима?

Інгул щозиму замерзае —

Богун не встане загатить

Шляхетським трупом. Лях гуляе!

Нема Богдана – червонить

І Жовтi Води, й Рось зелену.

Сумуе Корсунь староденний:

Нема журбу з ким подiлить.

І Альта плаче: «Тяжко жити!

Я сохну, сохну… де Тарас?

Нема, не чуть… не в батька дiти!»

Не плачте, братiя: за нас

І душi праведних, i сила

Архiстратига Михаiла.

Не за горами кари час.

Молiтесь, братiя!»

Молились,

Молились щиро козаки,

Як дiти, щиро; не журились,

Гадали тее… а зробилось —

Над козаками хусточки!

Одно добро, одна слава —

Бiлiе хустина,

Та й ту знiмуть…

А диякон: «Нехай ворог гине!

Берiть ножi! освятили».

Ударили в дзвони,

Реве гаем: «Освятили!»

Аж серце холоне!

Освятили, освятили!

Гине шляхта, гине!

Розiбрали, заблищали

По всiй Украiнi.

ТРЕТІ ПІВНІ

Ще день Украйну катували

Ляхи скаженi; ще один,

Один, останнiй, сумували

І Украiна, i Чигрин.

І той минув – день Маковiя,

Велике свято в Украiнi.

Минув – i лях, i жидовин

Горiлки, кровi упивались,

Кляли схизмата, розпинали,

Кляли, що нiчого вже взять.

А гайдамаки мовчки ждали,

Поки поганцi ляжуть спать.

Лягли, i в голови не клали,

Що вже iм завтра не вставать.

Ляхи заснули, а iуди

Ще лiчать грошi уночi,

Без свiтла лiчать баришi,

Щоб не побачили, бач, люде.

І тi на золото лягли

І сном нечистим задрiмали.

Дрiмають… навiки бодай задрiмали!

А тим часом мiсяць пливе оглядать

І небо, i зорi, i землю, i море

Та глянуть на люде, що вони моторять,

Щоб боговi вранцi про те розказать.

Свiтить бiлолиций на всю Украiну,

Свiтить… а чи бачить мою сиротину,

Оксану з Вiльшани, мою сироту?

Де ii мордують, де вона воркуе?

Чи знае Ярема? чи знае, чи чуе?

Побачимо потiм, а тепер не ту,

Не ту заспiваю, iншоi заграю;

Лихо – не дiвчата – буде танцювать.

Недолю спiваю козацького краю;

Слухайте ж, щоб дiтям потiм розказать,

Щоб i дiти знали, внукам розказали,

Як козаки шляхту тяжко покарали

За те, що не вмiла в добрi панувать.

Гомонiла Украiна,

Довго гомонiла,

Довго, довго кров степами

Текла-червонiла.

Текла, текла та й висохла.