Кобзар

«Що, сьогодня ляхiв бачив?»

«Нiгде нi одного;

А вчора було багато.

Вiнки не святили:

Не дали ляхи проклятi.

Зате ж iх i били,

І я, й батько святим ножем;

А мати нездужа,

А то й вона б». «Добре, хлопче.

Ось на ж тобi, друже,

Цей дукачик, та не згуби».

Узяв золотого,

Подивився: «Спасибi вам!»

«Ну, хлопцi, в дорогу!

Та чуете? без гомону.

Галайдо, за мною!

В оцiм яру е озеро

Й лiс попiд горою,

А в лiсi скарб. Як приiдем,

То щоб кругом стали,

Скажи хлопцям. Може, льохи

Стерегти осталась

Яка погань».

Приiхали.

Стали кругом лiса;

Дивляться – нема нiкого…

«Ту iх достобiса!

Якi грушi уродили!

Збивайте, хлоп'ята!

Швидше! швидше!

Отак, отак! І конфедерати

Посипалися додолу,

Грушi гнилобокi.

Позбивали, упорались;

Козакам нiвроку,

Найшли льохи, скарб забрали,

У ляхiв кишенi

Потрусили та й потягли

Карати мерзенних

У Лисянку.

БЕНКЕТ У ЛИСЯНЦІ

Смеркалося. Із Лисянки

Кругом засвiтило:

Ото Гонта з Залiзняком

Люльки закурили.

Страшно, страшно закурили!

І в пеклi не вмiють

Отак курить. Гнилий Тiкич

Кров'ю червонiе

Шляхетською, жидiвською;

А над ним палають

І хатина, i будинок;

Мов доля карае

Вельможного й неможного.

А серед базару

Стоiть Гонта з Залiзняком,

Кричать: «Ляхам кари!

Кари ляхам, щоб каялись!»

І дiти карають.

Стогнуть, плачуть; один просить,

Другий проклинае;

Той молиться, сповiдае

Грiхи перед братом,

Уже вбитим.

Карають, завзятi.

Як смерть люта, не вважають

На лiта, на вроду

Шляхтяночки й жидiвочки.

Тече кров у воду.

Нi калiка, анi старий,

Нi мала дитина

Не остались, – не вблагали

Лихоi години.

Всi полягли, всi покотом;

Нi душi живоi

Шляхетськоi й жидiвськоi.

А пожар удвое

Розгорiвся, розпалався

До самоi хмари.

А Галайда, знай, гукае:

«Кари ляхам, кари!»

Мов скажений, мертвих рiже,

Мертвих вiша, палить.

«Дайте ляха, дайте жида!

Мало менi, мало!

Дайте ляха, дайте кровi

Наточить з поганих!

Кровi море… мало моря…

Оксано! Оксано!

Де ти?» – крикне й сховаеться

В полум'i, в пожарi.

А тим часом гайдамаки

Столи вздовж базару

Поставили, несуть страву,

Де що запопали,

Щоб засвiтла повечерять.

«Гуляй!» – загукали.

Вечеряють, а кругом iх

Пекло червонiе.

У полум'i, повiшанi

На кроквах, чорнiють

Панськi трупи.

Горять крокви

І падають з ними.