Кобзар

Молодее лихо! якби ти вернулось,

Промiняв би долю, що маю тепер.

Згадаю те лихо, степи тi безкраi,

І батька, i дiда старого згадаю…

Дiдусь ще гуляе, а батько вже вмер.

Бувало, в недiлю, закривши мiнею,

По чарцi з сусiдом випивши тiеi,

Батько дiда просить, щоб той розказав

Про Колiiвщину, як колись бувало,

Як Залiзняк, Гонта ляхiв покарав.

Столiтнii очi, як зорi, сiяли,

А слово за словом смiялось, лилось:

Як ляхи конали, як Смiла горiла.

Сусiди од страху, од жалю нiмiли.

І менi, малому, не раз довелось

За титаря плакать.

Що мала дитина у куточку плаче.

Спасибi, дiдусю, що ти заховав

В головi столiтнiй ту славу козачу:

Я ii онукам тепер розказав.

Вибачайте, люде добрi,

Що козацьку славу

Так навмання розказую,

Без книжноi справи.

Так дiд колись розказував,

Нехай здоров буде!

А я за ним. Не знав старий,

Що письменнi люде

Тii речi прочитають.

Вибачай, дiдусю,

Нехай лають; а я поки

До своiх вернуся

Та доведу вже до краю,

Доведу – спочину

Та хоч крiзь сон подивлюся

На ту Украiну,

Де ходили гайдамаки

З святими ножами,

На тi шляхи, що я мiряв Малими ногами.

Погуляли гайдамаки,

Добре погуляли:

Трохи не рiк шляхетською

Кров'ю напували

Украiну, та й замовкли —

Ножi пощербили.

Нема Гонти; нема йому

Хреста, нi могили.

Буйнi вiтри розмахали

Попiл гайдамаки,

І нiкому помолитись,

Нiкому заплакать.

Один тiлько брат названий

Оставсь на всiм свiтi,

Та й той – почув, що так страшно

Пекельнii дiти

Його брата замучили,

Залiзняк заплакав

Вперше зроду; сльози не втер,

Умер неборака.

Нудьга його задавила

На чужому полi,

В чужу землю положила:

Така його доля!

Сумно-сумно гайдамаки

Залiзную силу

Поховали; насипали

Високу могилу;

Заплакали, розiйшлися,

Вiдкiля взялися.

Один тiлько мiй Ярема

На кий похилився,

Стояв довго. «Спочинь, батьку,

На чужому полi,

Бо на своiм нема мiсця,

Нема мiсця волi…

Спи, козаче, душа щира!

Хто-небудь згадае».

Пiшов степом сiромаха,

Сльози утирае.

Довго, довго оглядався,

Та й не видко стало.

Одна чорна серед степу

Могила осталась.

Посiяли гайдамаки

В Украiнi жито,

Та не вони його жали.

Що мусим робити?

Нема правди, не виросла;

Кривда повивае.

Розiйшлися гайдамаки,

Куди який знае:

Хто додому, хто в дiброву,

З ножем у халявi,

Жидiв кiнчать.