Коні не винні (збірник)

Насамперед поставить вiн собi «двiр», такий високий, як дзвiниця, або й вищий, а сам сидiтиме в кiмнатi на стiльчику та дивитиметься крiзь вiкно, як «мужики», проходячи повз двiр, здiйматимуть шапку та кланятимуться пановi… i то здалеку, бо вiн не звелить слугам пускати iх у двiр, щоб йому й не тхнуло в горницях «мудьом солоним». Потому купить двi пари баских коней та вiзок з шибками, поiде в мiстечко й закупить в жида крамницю з усяким добром… Нi, краще вiн одурить жида, скаже йому: «Прийди завтра за грiшми», а як жид прийде, то зацькуе його собаками i грошей не дасть… А щоб грошей не меншало, то вiн вiзьме мужикiв «у шори».

Що то таке – «взяти мужикiв у шори» – Романко й сам не знав. Вiн чув сей вираз вiд батька, колишнього економа панського, i чванився ним, мов добром яким.

Семеновi непоганим видалось мати «двiр» високий, мов дзвiницю, та iздити впротяж баскими кiньми, але вiн плекав iншi мрii в дитячому серцi i якось несмiливо звiрився Романковi, що хоче бути багатим паном, аби запомагати бiдних.

Романко зареготавсь спершу, потому вилаяв його «мудьом» i вiдтяв впевнено, що таких дурних панiв немае й не може бути… Семен мав брата за дуже розумного i хоча не поняв йому цiлком вiри, однак надiя на панство трохи поблiдла, а охота до вчиття й геть-то зменшилась. Оден випадок поклав кiнець вчиттю.

Семен дуже любив свою неньку – стару Наумиху, як ii прозивали на селi. Вiн знав, що не хто, як мати, заступиться за його перед батьком, що вона справедлива й нiколи не гримне на безвинного, хоч нiколи й не подаруе вини.

Не та, як батько, якого Семен не любив, а боявся: батько все тягне за Романком – своiм пестунчиком. Тому-то Семен звик бiльш вiрити неньцi, нiж батьковi, бiльш шанувати ii, нiж батька.

Наумиху звано старосвiтською жiнкою. І справдi, вона була тяжким ворогом того, хто калiчив рiдну мову, ламав прадiдiвськi звичаi або пнувся в пани, намагаючись стати вищим за селянина. Наумиха всiх таких називала «адеськими шарлатанами» i грiзно махала рукою, проклинаючи зрадникiв старосвiтщини.

Болiло в неi серце дивитись, як ii Романко ходить до школи, чути, як вiн гордуе рiдною мовою, вiдбиваеться вiд хлiборобства, – i стара не раз сварилася з чоловiком, що рiшив довести дiло до краю – вивести сина «в люди», себто в писарi при волостi або в прикажчики при економii.

Бачила Наумиха, що нiчого не зробить з чоловiком, i заприсяглась не попустити хоч Семена до загуби, не дати його на поталу чудним батьковим забаганкам.