Маклена Граса (збірник)

Нарештi вiйни позаду, Кулiш в Олешках на керiвних посадах вiдроджуе культурне життя в умовах цiлковитоi розрухи й голоду. У 1923 роцi, уже досвiдченим працiвником народноi освiти, переiздить в Одесу. Саме тут невдовзi й почнеться його справжня бiографiя, розгорнеться перший акт великого творчого дiйства.

1924 року в украiнськiй лiтературi з’явився видатний твiр – п’еса Миколи Кулiша «97». Вона стала однiею з найпопулярнiших у репертуарi всiх тогочасних украiнських театрiв, протягом багатьох рокiв не сходила зi сцени.

Нещаднi за своею правдивiстю епiзоди голоду зими 1921–1922 рокiв, похмурi й безпросвiтнi, втiм, стали однiею з найулюбленiших вистав. Чим же пояснити таку популярнiсть безумовно важкого видовища? Талантом драматурга? Безперечно. Але не тiльки. Бальзак колись писав: половина обдаровання письменника полягае в тому, щоб вiдiбрати з життя необхiдний матерiал. Чому ж саме цi подii привернули увагу Миколи Кулiша, а через нього – цiлого поколiння украiнських глядачiв? Що саме в цiй п’есi спричинило народження видатного явища – драматургii Миколи Кулiша? Яким шляхом вiдбувався ii розвиток?

«Вiдкинувши всi тимчасовi оцiнки, – пише Л.

Танюк, – нинi маемо говорити про Миколу Кулiша як про основоположника новоi украiнськоi драми; для нашого театру вiн важить не менше, нiж Пiранделло – для театру iталiйського, Юджiн О’Нiл – для театру США, Бертольт Брехт – для нiмецького, Жiроду та Ануй – для театру французького»[1 - Танюк Л. Драма Миколи Кулiша. // Кулiш М. Твори в двох томах. – Т. 1. – К.: Днiпро, 1990. – С. 10.]. У творчостi таких митцiв не бувае нiчого випадкового. Кожен успiх i невдача, кожне переконання й сумнiв позначенi високим карбом Історii. Твiр за твором, крок за кроком вiдбувалося утвердження творчостi Миколи Кулiша – i становлення новоi украiнськоi драматургii.

Сучаснi лiтературознавцi у творчостi Миколи Кулiша вирiзняють кiлька перiодiв[2 - Див.

: Голобородько Я. Художнi константи Миколи Кулiша. / Автореф. дис… докт. фiлол. наук. – К., 1997.]. Перший iз них припадае на 1910–1923 роки, коли молодий автор пробуе перо в сатирi, вiршах, прозових образках i невеликих оповiданнях, одноактних п’есах, публiцистицi. Цi твори писалися здебiльшого росiйською мовою, залишаючись на периферii зацiкавлень самого автора, зайнятого на той час активною громадською дiяльнiстю.