Маклена Граса (збірник)

Саме в цiй комедii в образi колишнього самовiдданого бiльшовика Овдiя, який перетворюеться на пияка й накладае на себе руки, вперше з’являеться надзвичайно важливий i грiзний мотив у творчостi М. Кулiша, який згодом розвинеться в кiлька його шедеврiв: бiльшовицька iдея – це утопiя. «Соцiалiзм – хвора мрiя потомленого людства», – звертаеться Овдiй до дерев i лiхтарiв.

1927 року драматург пише трагiкомедiю «Народний Малахiй», яка знаменувала остаточну змiну стильових орiентирiв: це була могутня модернiстська антиутопiя.

Письменник вiдмовляеться вiд класового мотивування конфлiкту, зосереджуючи увагу на особистiй драмi персонажа, на трагiчному розривi особистостi з суспiльством. Знаковим е iм’я героя Малахiя Стаканчика – вiн тезко малого бiблiйного пророка Малахii, що проповiдував iстину спасiння у вiрi. Стаканчик – теж «пророк», i теж «малий»: начитавшись революцiйноi лiтератури, цей непримiтний поштар навернувся в нову «вiру» i став проповiдником новiтньоi утопii – соцiалiзму. Вiн вигадав власний проект «негайноi реформи людини» i з нестримним фанатизмом заходився його втiлювати. Зрозумiло, що поведiнку новоявленого «месii» приймають за божевiлля, ставляться до нього, як до хворого. Це веде до послiдовного розриву героя спершу зi своiми близькими, тодi з суспiльством у цiлому i нарештi – з самим собою. Переконання Малахiя Стаканчика – надзвичайно глибока пародiя не лише на соцiалiстичну доктрину, утопiчнiсть якоi для Миколи Кулiша в цей час уже не викликае сумнiву, а взагалi на утопiю, на утопiчнiсть людського мислення, на всi утопii – вiд народноi казки, платонiвськоi легенди про «золотий вiк», «Мiста сонця» Кампанелли – до новiтнiх модернiстських проектiв «переробки» людини, суспiльства, культури.

Термiн «утопiя», як вiдомо, походить вiд роману Томаса Мора – у буквальному перекладi вiн означае «краiна, якоi немае».

Саме ж явище е, iснуе i мае значно солiднiший вiк, нiж «Утопiя» пера англiйського лорда-канцлера, – воно е ровесником (а може, й пращуром) людського мислення. Утопiзм глибоко закорiнений у психiчне життя, в емоцiйний свiт людини, в ii здатнiсть переживати iдеальне, в особливостi вiдчуття часу й простору, «забiгання вперед», осягнення майбутнього, данi нам у вiдчуттях, у щоденному життi так широко, що ми цього й не помiчаемо.