Маклена Граса (збірник)

І навiщо ото закликаете його в хату! Вошей на йому, грязюка, що й страшно дивитись… А смердить!..

Гиря. Вiн акафiста стерiг, старцiв не пускав…

Лизя. Ой, iй-бо, не можу дихати! Пху, як з барлоги! Утечу!

Гиря. Не показуй виду, а то ще розсердиться! Ти не дивись, що вiн глухий i нiмий. Норовистий, а злий! Правда, дядюго, що хоть дурний, а злий?.. Ну, на тобi твою пайку… Та перехрести лоба, глуха манiя… Де вже там! Пiдожди, хоть я за тебе помолюсь. (Повернувсь до божницi.) Отче всiх, на тя вповаемо, i ти даеш нам пищу…

4

Тихо, через силу ввiйшла Орина.

Лизька накрила хлiбрушником:

– Папашо! Орина!..

Гиря (обернувся, заступив хлiб). Ти знов приперлась?

Орина. Драстуйте-драстуйте, татонько мiй рiдний!.. Хоч шматочок дайте!

Гиря. Скiльки я тобi казав, що нема в мене хлiба! Сам голодний сидю.

Орина. Хоч шкуриночку, мiй боженько…

Гиря. Тобi що сказано?! Нема!

Орина. Хоч понюхати дайте, а то ж усе снiг та снiг… Що вже набридло його iсти.

Лизя. Ідiть з хати, бо холоду нанесли…

Орина.

Хоч гарячоi водицi, щоб погрiтися. Ой, любi моi, золотi моi, я ж у вас колись служила, хату мазала i тебе, моя доню, няньчила… Доглядала-доглядала, як свою рiдну. Та все тобi спiвала оцiеi, як ii… Пам’ятаеш?.. (Заспiвала.)

М’ята моя рум’яная,

Дитя мое коханее.

Гиря. Кажу тобi – хлiба нема! І не буде!.. До комуни йди!

Орина. Хоч капельку, хоч посидiти, бо вдома ж холодно-холодно… Я тiльки хвилиночку, я тiльки отак рученьками до тепленького, бо вже, здаеться, цiлий вiк снiг iде… (Торкнулася пучками комина.

)

Гиря (як не визвiриться). Буду з тобою ще панькатися! Геть, собача печiнко, з хати! Чуеш?

Посунулась Орина в сiни. Коли тут Ларивон до неiмугика, тиче iй у руки свою пайку хлiба. Вийшли.

Лизя. Чи не симпатiя вона йому! (Зареготалась.)

Гиря (плюнув). Пху! Ти диви на його, на глуху манiю… Та куди ж це вiн? Оце так iсторiя! Собак покрали, а тут ще й сторож за старчихою побiг.

Ларивон вернувся. На головi й на плечах снiг.

(До його.) Дурний ти, як берковi штани! Та не реви, як той вiл… Оддав хлiб, тим i здобрiй. Бiльше не дам! Не дам, не дам!.. Бо ще понесеш якiйсь симпатii, а вона й розбовкае на все село, що в мене е хлiб… Цiбе на сторожу – нiч!.. Пiдожди, я сам за тобою вийду та покажу, де стояти й ходити, щоб i церкви доглядав, i мое добро стерiг… А ти, Лизю, постели менi в цiй хатi, бо тут зручнiше буде з вiкон поглядати. (Вийшов за Ларивоном.