Марія Антуанетта

Король знову Людовiк, але вiн нiякий уже не владар, а байдужий дамський попихач; вiн теж збирае до двору архiепископiв, мiнiстрiв, полководцiв, архiтекторiв, поетiв i музик, але так само, як вiн уже не Людовiк XIV, так i серед тих немае нi Боссюе, нi Тюренна, немае Рiшелье, Мансара, Кольбера, Расiна й Корнеля – а самi тiльки пронозливi й зажерливi iнтригани; замiсть будувати, вони видирають посади, прагнучи лише споживати, ссати, мов паразити, вже готове, а не своею волею й духом улити свiжоi кровi.

В тiй мармуровiй теплицi не зрiють уже вiдважнi плани й рiшучi реформи, не буяють поетичнi твори, зате пишно вигналось болотне зiлля iнтриги й галантностi. Визначальним е не дiяння, а крутня, не заслуги, а протекцiя; хто на ранковiм прийомi найлiпше зiгнеться в дугу перед панi Помпадур чи Дюбаррi, той скочить найвище; замiсть дiла цiнуеться слово, замiсть справжнього – вдаване. Цi людцi тiльки самi для себе у своiм незмiннiм найтiснiшiм колi з досконалою вправнiстю i без нiякоi мети грають ролi короля й урядовцiв, священикiв i полководцiв; всi вони забули про Францiю i реальний свiт, дбають лише про себе, про своi кар’ери й утiхи. Задуманий Людовiком XIV як европейський Forum Maximum[20 - Великий форум (лат.).], Версаль за Людовiка XV звiвся на свiтський театр шляхетних аматорiв, найштучнiший i найдорожчий з усiх знаних у свiтi.

І от на цю пишну сцену нерiшучою ходою дебютантки вперше ступила п’ятнадцятирiчна дiвчинка. Спершу вона грае лиш невеличку пробну роль дофiни, наступницi трону.

Але вельможнi шляхетнi глядачi знають, що цiй малiй бiлявiй австрiйськiй ерцгерцогинi судилося згодом грати у Версалi головну роль, роль королеви, – отож як тiльки вона приiхала, всi погляди з цiкавiстю повернулись до неi. Перше враження було чудове: тут давно вже не бачили такого чарiвливого дiвчати, звабного й витонченого, немов севрська мальована порцелянова лялька зi жвавими блакитними очима, з гарним i зухвалим ротом, що мiг i смiятися дитинно, i скривитись у наймилiшу гримаску. Трималася вона бездоганно: легенька й грацiйна хода, просто чарiвна в танцi, та все ж – недарма вона донька iмператрицi – виступае впевнено, гордовито й прямо, йдучи дзеркальними галереями й невимушено приймаючи вiтання з усiх бокiв. Дами, якi, коли ще не було примадонни, могли братися й за першi ролi, з погано тамованим гнiвом бачать, що це вузькоплече, недоросле дiвча прийшло переможною суперницею.