Марія Антуанетта

Почала прокльовуватись жiнка, особистiсть, навiть письмо враз змiнилося: досi невправне, з великими дитячими лiтерами, воно стислося, стало жiночним, нервовим i гарненьким. Звичайно, нетерпiння, розвiянiсть, поривнiсть i нерозважнiсть ii натури й далi вiдбивались у почерку, але сам вiн набув певноi самостiйностi. Тепер палка й нестримна, цiлком уже доросла дiвчина дозрiла, щоб жити особистим життям, щоб когось покохати. Оскiльки вона прикута полiтиками до тупого шлюбного чоловiка, який аж нiяк не чоловiк, а серце в неi ще не прокинулось i не знае вона нiкого, щоб любити, то вiсiмнадцятирiчна дiвчина закохуеться в себе.

В ii жилах гарячою хвилею струмуе солодка трутизна лестощiв. Чим бiльше милуються нею, тим дужче прагнення, щоб милувались нею, – й по закону ще не володарка, вона вже хоче впокорити двiр, мiсто й державу своiм жiночим чаром. Сила, щойно усвiдомивши себе, прагне випробувань.

Для першоi проби, чи решта, чи двiр i мiсто визнають ii волю, молодiй жiнцi трапилась, на щастя, – можна навiть сказати напрочуд, – добра нагода.

Метр Глюк завершив свою «Іфiгенiю» i хотiв, щоб ii поставили в Парижi. Для залюбленого в музику вiденського двору Глюкiв успiх був нiби справою честi, i Марiя Терезiя, Каунiц, Йосиф II сподiвалися вiд дофiни, що вона проб’е йому путi. А на мистецтвi – хай то музика, малярство чи письменство – Марiя Антуанетта розумiлась поганенько. Вона мала певний природний смак, але самостiйно й критично оцiнити мистецький твiр вона не могла, а лише з недбалою цiкавiстю покiрно пленталась за всякою новiтньою модою i, мов солом’яний вiхоть, займалась нетривким iнтересом до всього визнаного суспiльством. Марii Антуанеттi, що нiколи не дочитала до кiнця жодноi книжки й умiла вiдкрутитись вiд будь-якоi поважноi розмови, бракуе вкрай потрiбних для глибшоi оцiнки i справжнього розумiння рис характеру: серйозностi, пильностi, ревностi й розважностi. Мистецтво для неi лиш оздоблюе життя, така ж утiха серед iнших утiх, iй до вподоби мистецтво просте й легке, отже, неправдиве. Музикою, як i всiм iншим, вона переймалась мало, далi фортепiанних урокiв метра Глюка у Вiднi вона не пiшла, лиш у тiсному колi часом награвала на клавесинi, як знiчев’я бралася ще й до спiвiв i акторського ремесла. Й певне, Марiя Антуанетта, що навiть не помiтила в Парижi свого земляка Моцарта, була цiлком нездатна вiдчути i зрозумiти новаторство i велич «Іфiгенii».