Марія Антуанетта

Все ж Марiя Антуанетта притягла на прем’еру цiлий двiр, навiть ii чоловiк, що нiколи не жертвував ловами заради музики сфер i бiльше цiнував забитого оленя, нiж дев’ятерицю муз, мусив цього разу поступитися. Оскiльки належний настрiй запанував не зразу, Марiя Антуанетта у своiй ложi демонстративно ляскала в долонi пiсля кожноi арii, з чемностi дiвери та ятрiвки, а за ними вже цiлий двiр теж заходжувались ревно ляскати, – й усупереч усяким iнтригам цей вечiр став видатною подiею в iсторii музики.

Глюк завоював Париж, Марiя Антуанетта вперше прилюдно накинула дворовi й мiсту свою волю, ii особистiсть здобула першу перемогу, молода жiнка нарештi об’явилася всiй Францii. Ще кiлька тижнiв – i титул королеви змiцнить ту владу, яку вона гордо здобула самотужки.

Le roi est mort, vive le roi![32 - Король помер, хай живе король! (Франц.)]

27 квiтня 1774 року на ловах несподiвано занедужав король Людовiк XV, голова йому аж репалась вiд болю, i вiн повернув до Трiанону, свого улюбленого замку.

Вночi лiкар виявив гарячку й закликав до його ложа панi Дюбаррi. Наступного ранку, вже перейнявшись неспокоем, звелiли переiхати до Версалю. Навiть невблаганна смерть мусить вiдступити перед iще невблаганнiшим етикетом: король Францii не може слабувати чи вмирати десь-iнде, крiм свого пишного королiвського лiжка. «C’est ? Versailles, Sire, qu’il faut ?tre malade»[33 - Величносте, хворiти треба у Версалi (франц.). ]. A там лiжко хворого вмить обстали шiсть лiкарiв, п’ять хiрургiв i три аптекарi – цiлих чотирнадцять осiб – i шiсть разiв на годину вони всi вкупi мацали пульс. Та лише випадок допомiг установити дiагноз: коли ввечерi служник пiдняв догори свiчку, то хтось iз гурту помiтив на обличчi короля лиховiснi червонi плями – й цiлий двiр i вiд порога до комина замок умить довiдались про страшну вiспу. Жах, мов буря, вiйнув величезним будинком – при дворi боялися зарази (i справдi, в подальшi днi кiлька чоловiк ii пiдхопило), але, мабуть, ще дужче потерпали за своi посади в разi королевоi смертi. Доньки виказали вiдвагу, притаманну справдi побожним душам: вони цiлiсiнький день сидять iз королем, а вночi бiля постелi недужого жертовно чатуе панi Дюбаррi. Натомiсть дофiновi й дофiнi, спадкоемцям трону, закон, аби вберегти iх вiд зарази, забороняе заходити до кiмнати: вже три днi як iхне життя враз подорожчало.