Марія Антуанетта

Слова «pauvre homme» зовсiм вiльно збiгають з пера Марii Антуанетти, вона безтурботно запечатуе листа, бо ж гадае, що розповiла лише утiшного анекдота й означення «pauvre homme» на мовi ii серця звучить добросердо i щиро: «бiдненький, добрий хлопчик». Та у Вiднi цю сумiш симпатii, спiвчуття i зневаги прочитали iнакше, Марiя Терезiя зразу вiдчула, яка згубна нетактовнiсть у тому, що французька королева в приватному листi, не криючись, називае «pauvre homme» короля Францii, найзначнiшого володаря християнського свiту, що в своему чоловiковi вона нiтрохи не шануе монарха.

Як же тодi ця вiтрогонка глузуе з володаря Францii пiд час гулянь у саду й на балах, теревенячи зi своiми фрейлiнами Ламбаль i Полiньяк та молоденькими кавалерами! У Вiднi негайно було зiбрано немилосердну нараду й написано Марii Антуанеттi такого суворого листа, що iмперський архiв десятки рокiв не дозволяв його опублiкувати. «Я не можу приховати вiд тебе, – дорiкае стара iмператриця дочцi, котра забула про свiй обов’язок, – що твiй лист до графа Розенберга вкрай уразив мене. Що це за мова, яке ж легкодумство! Де подiлося добре, лагiдне й вiддане серце ерцгерцогинi Марii Антуанетти? Я бачу саму лише iнтригу, дрiбну ненависть, глум i пiдступнiсть, – iнтригу, гiдну якоiсь Помпадур чи Дюбаррi, але не високородного нащадка Габсбурзько-Лотарiнзького дому, доброi i чуйноi принцеси. Мене завжди тривожили твоi швидкi успiхи й усi тi лестощi, якими тебе обплiтають вiд самоi зими, вiдколи ти погналася за втiхами та смiховинними модами й уборами… Ця гонитва вiд утiхи до втiхи, та ще й без короля, хоч ти знаеш, що це його не тiшить i вiн через саму тiльки згiдливiсть iздить iз тобою й терпить усе те, що породжувало цiлком зрозумiлий неспокiй i в моiх попереднiх листах. Бачу, що тим своiм листом ти все тiльки потвердила. Що це за мова! „Le pauvre homme“! Де повага й удячнiсть за всю його поступливiсть? Сама помiркуй над цим, я вже мовчатиму, хоч багато ще годилося б казати… Та коли я й надалi примiчу такi неподобства, то мовчати вже не зможу, я занадто тебе люблю, та, на жаль, знаючи твою легковажнiсть, поривнiсть i повну бездумнiсть, я певнiше, нiж будь-коли, передчуваю лихе й у майбутнiм. Твое щастя може швидко урватися, i через власнi провини ти зазнаеш великого горя – й усе це буде лише наслiдком страхiтливоi гонитви за втiхами, що не лишае часу для чогось поважного. Якi книжки ти читаеш? І ти ще смiеш в усе втручатися, вирiшувати найважливiшi справи, призначати мiнiстрiв?..