Марія Антуанетта

Нема тут самотностi, не побудеш i сам на сам, нема нi спокою, нi спочинку, король у центрi величезних дзигарiв, що безжально вимiрюють час, перетворюючи вiд народження до смертi, вiд уставання до лягання кожнiсiнький прояв життя, навiть саму любов на державний акт. Володар, якому належало все, тут належав не собi, а всiм. А Марiя Антуанетта ненавидить будь-який нагляд, отож, тiльки-но ставши королевою, вимагае вiд свого незмiнно поступливого чоловiка тихого закутня, де б вона не мусила бути королевою.

І наполовину слабкий, наполовину галантний Людовiк XVI на додачу до великоi французькоi держави дае iй, мов весiльний дарунок вiд нареченого, лiтнiй замочок Трiанон – друге крихiтне королiвство, де владарюе лише вона.

Подарований чоловiком Трiанон, власне, аж нiяк не був якимось значним дарунком, а лиш iграшкою, що понад десять рокiв була чаром i кайданами ii неробства. Будiвничий цього маленького замочка нiколи й на мислi не мав, що в ньому колись житиме королiвська родина, i зробив його як maison de plaisir[50 - Дiм утiх (франц.

).], buen retiro[51 - Затишний притулок (iсп.).], такий собi заiзд, – i саме як затишним любовним кубельцем ним частенько послугувався Людовiк XV iз Дюбаррi або iншими принагiдними дамами. Для iнтимних вечерь кмiтливий механiк змайстрував пiдйомного стола, i той, уже накритий десь у пiдземнiй кухнi, щонайскромнiше з’являвсь у iдальнi, i нiякий слуга не мiг бачити, що ж коiлося за столом, – за таку турботу про любовний затишок вигадливий Лепорелло отримав осiбну винагороду в дванадцять тисяч лiврiв на додачу до тих сiмсот тридцяти шести тисяч, якi витяг будиночок розваг iз державноi скарбницi. Потрапивши в руки Марii Антуанетти, вiдлюдний замочок у Версальському парку ще пашiв вiд нiжних обiймiв. Тепер е в неi забавка, ще й, мабуть, найчарiвнiша, змислена французькою кебетою; будiвля мае лагiднi обриси, довершенi пропорцii – правдива шкатулка для молодоi елегантноi королеви. Збудований у простому, трохи схожому на античний, стилi, сяйливо бiлiючи в яскравiй садковiй зеленi, стоячи осторонь вiд усього i проте недалеко вiд Версалю, цей замок, що личив би не королевi, а фаворитцi, не бiльший за звичайне родинне житло сьогодення i навряд чи вигiднiший або розкiшнiший: усього сiм чи вiсiм кiмнат – передпокiй, iдальня, малий i великий салони, спальня, ванна, крихiтна бiблiотека (lucus a non lucendo[52 - Бiле тому, що чорне (лат. ).