Місто

Невже це закономiрнiсть? Динамiт винайшли для вивiльнення енергii, щоб полегшити працю людських рук, а застосували передусiм для вбивства. Людина вiками мрiяла пiднятися в повiтря, а коли зробила це – не забарилася скинути на землю бомбу. Автоматику поспiшили використати для створення кулемета… То хай припиниться прогрес технiки i живе тiльки поезiя й мистецтво, якi у своiй естетичнiй сутi не мiняються, завжди людянi – яких би форм не набирали. Я – ретроград? То чому, скажiть, чому найгенiальнiшi й найсмiливiшi винаходи перш за все перехоплюються людофобами? Щоб випробувати добро i зло, закладенi в людинi? І лише подолавши зло, обернути винахiд iй на користь? Але ж вiдкриття народжуватимуться без перерви, то що – завжди вони мають пройти випробування у вiйнах, i вiйнам насправдi, як за календарем, кiнця не буде?.

А за ворiтьми на стежцi стояв бiлий Василько, вiн дивився в бiк буковинськоi далини, над якою тiльки що пролетiли лiтаки, його зачарувала сила металiчного гулу; його очима зорило у даль нове поколiння, яке з цiкавiстю сприйматиме нововведення прогресу, братиме вiд нього користь, вiритиме в нього i керуватиме ним, тому не може цього бути, не смiе чорний хрест, що тiльки-но проповз по церковнiй банi, знести з лиця землi цю русяву голiвку, на якiй пустотливий вiтерець забавляеться повiсмяним волоссям.

І Страус повторив, повертаючись вiд вiкна:

– Не може цього бути!

Друзi мовчки стояли серед кiмнати: Страус з притиснутим до пiдборiддя кулаком, заглиблений у себе Роман i не потривожений Мирон.

Те слово пролунало збоку. До кiмнати увiйшла Василина, вона вела за руку Василька, була задихана й зiпрiла, кептар розстебнутий, шальонова хустка сповзла на потилицю, та на лицi малювався не переляк, а винуватiсть, i вона промовила таким тоном, нiби виправдовувалася, що не змогла вiдвернути бiду:

– Вiйна почалася, та й що робити… Ади, почалася, i хто тому винен?.

Зарицький опустив руку – напруження минуло, випрямився Заставний – нiчого вже не вдiеш, а Мирон сказав:

– Дивну потугу мае в собi саме слово – вiйна… «Як не заб’е тебе гостра куля, то копитом, замiсть кулi, вб’е кобила…» – домугикав куплет австрiяцькоi пiсеньки.