Одіссея

В вiдповiдь бiлораменна сказала йому Навсiкая:

«Ти нi на дурня, чужинче, анi на лукавця не схожий,

Щастям-бо всiх надiляе однаково Зевс олiмпiйський —

Гiдних людей i поганих, вже як кого сам побажае.

Те, що тобi подае вiн, тобi й перетерпiти треба.

Нинi до нашого мiста i в нашу краiну прибув ти, —

Отже, нi в одiжi ти i нi в чому нужди не зазнаеш,

Що потерпiлому треба, коли допомоги вiн просить;

Мiсто тобi покажу i назву тобi ймення народу:

Городом цим i землею феаки давно володiють,

Я ж – дочка Алкiноя, вiдважного iх можновладця,

Мае-бо вiн у феакiв i силу, i владу велику».

Мовивши так, до служниць пишнокосих вона проказала:

«Стiйте, служницi! Куди-бо тiкаете, мужа уздрiвши,

Наче вважаете ви, що вiн – чоловiк злоумисний?

Ще не було мiж живущих, ще смертний такий не родився,

Хто б до краiни цiеi прийшов, несучи до феакiв

Злу ворожнечу, – велика-бо ласка до нас у безсмертних.

Одаль вiд iнших людей, на краю многошумного моря

Mи живемо, i чужi помiж нас не мiшаються люди.

Нинi ж до нас заблукав блуденник оцей бiдолашний, —

Треба про нього подбати; пiд захистом Зевса самого

Всi подорожнi i вбогi; й найменший дарунок iм любий.

Дайте ж но швидше, служницi, чужинцевi iсти i пити

Та покупайте у рiчцi його, де од вiтру затишно».

Так вона мовила, й всi одна одну вони поскликали.

В затишку там Одiссея вони садовлять, де сказала

Їм Навсiкая, дочка Алкiноя, вiдважного серцем,

Плащ i хiтон вони й iнше кладуть бiля нього одiння,

Масла рiдкого йому у дзбаночку дають золотому,

Митись проводять його у хвилi потоку ясного.

Вiдповiдае служницям на це Одiссей богосвiтлий:

«Станьте-но одаль, дiвчата, щоб сам мiг обмити я з себе

Тванi солоний намул i маслом собi намастити

Тiло, – давно-бо його запашна не торкалась олiя.

Але вiдкрито при вас я купатись не буду, бо голим

Сором менi мiж дiвчат пишнокосих тут показатись».

Мовив вiн так, i пiшли вони й це Навсiкаi сказали.

З тiла тодi у потоцi почав Одiссей богосвiтлий

Твань обмивати, що спину i плечi укрила широкi,

Пiну обтер з голови, нанесену морем невтомним;

Начисто потiм обмивсь i, до блиску намазавшись маслом,

Одiж нову надягнув, що дала йому дiвчина юна.

Зевсова донька Афiна тодi Одiссея вiдразу

Вищим зробила на зрiст i повнiшим i кучерi пишнi,

Мовби вiнок з гiацинтiв, йому над чолом спорядила.