Одіссея

Зразу ж у гурт женихiв повертаеться муж богорiвний.

Пiсню славетний спiвав iм пiсняр, а вони всi сидiли

Й слухали мовчки. Спiвав про сумне вiн повернення з Троi

Воiв ахейських, що iм призначила Паллада Афiна.

З верхнiх покоiв своiх почула тi спiви натхненнi

Мудра Ікарiя донька, багата умом Пенелопа.

Зверху по схiдцях високих зiйшла вона вниз потихеньку,

Ще й не сама, з нею разом зiйшли й двi служницi додолу.

До женихiв увiйшовши iз ними, в жiнках богосвiтла,

Стала вона пiд одвiрком, що дах пiдпирае надiйно,

Лиця закрила собi бiлотканим, ясним покривалом;

В неi обабiч стояли обидвi служницi дбайливi.

Вмившись сльозами, вона божественному мовить спiвцевi:

«Фемiю, знаеш пiсень ти багато, що смертних чарують,

Подвиги ними людей i богiв уславляють аеди,

Сядь, заспiвай нам одну з них, а гостi послухають, мовчки

Чашi хиляючи. Тiльки свою припини сумовиту

Пiсню, вона-бо менi у грудях скорботою любе

Сповнюе серце, – горе спiткало мене безутiшне.

В вiчному смутку спогадую голову я найдорожчу

Мужа, що слава його всю Елладу окрила i Аргос».

Вiдповiдаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Вiрному, матiнко люба, навiщо борониш спiвцевi

Тим нас втiшати, до чого вiн прагне в думках? Не спiвцi тут

Виннi, а винен тут Зевс, що людям, якi задля хлiба

Тяжко працюють, те, що захоче, вкладае до серця.

Тож не дивуйся, коли вiн спiва про недолю данаiв.

Смертнi-бо люди звичайно таку вихваляють найбiльше

Пiсню, яка слухачiв полонить найновiшим звучанням.

Май же терпiння у серцi й послухать наважся душею:

Справдi, не сам Одiссей лише день повороту додому

Втратив у Троi, загинуло з ним iще й iнших багато.

Краще до себе вертайся й пильнуй там своеi роботи,

Кросен своiх, веретен, та доглянь, щоб служницi у домi

Всi працювали як слiд. А розмови вести – чоловiча

Справа, найбiльше ж моя, бо единий я в домi господар».

Подиву повна, до себе вернулась тодi Пенелопа, —

Синове слово розумне iй глибоко в душу запало.

В горницю верхню вона iз служницями разом ввiйшовши,

За Одiссеем, за мужем коханим, там плакала, доки

Сон iй солодкий на вii звела ясноока Афiна.

Галас тим часом зняли женихи в звечорiлих покоях, —

Всi-бо жадали вони з Пенелопою ложе дiлити.