Остання красуня Півдня

Через надмiрну чутливiсть, що була дивною для такого юнака, – Скотту було всього двадцять п’ять – вiн уникав знайомства, бо хотiв поспостерiгати за ii поведiнкою протягом однiеi казковоi години й проковтнути насолоду, або ж розчарування iхньоi розмови наприкiнцi того сонного вечора.

– Вона так i не поборола смуток, що виник через те, що iй не вдалося познайомитися з принцом Уельським, котрий проiжджав повз наше мiстечко, – зазначила мiсiс Оррiн Роджерс, простеживши за його пильним поглядом. – У будь-якому разi, це все ii фрази, тiльки не розумiю – чи це такi жартики, чи це правда.

Я чула, що стiни ii кiмнати обклеенi його свiтлинами!

– Свiтлинами кого?

– Ну цього, принца Уельського.

– А хто наклеiв цi свiтлини?

– Так же ж Янсi Боуман, та дiвчина, яку ти вважаеш такою гарненькою.

– Оцiнюючи ступiнь краси, я впевнений, що всi красунi схожi мiж собою, – розважливо диспутував Скотт.

– Так, я теж так гадаю.

Та голос мiсiс Роджерс наповнився цiлковитою байдужiстю.

За свого життя вона нiколи не розумiла, що iншi люди можуть мати своi думки, допоки сама думка через постiйне повторення не стала звичним фоном для ii вуха.

– Поговорiмо про неi, – запропонував Скотт.

Зi зневажливою, докiрливою посмiшкою мiсiс Роджерс вдалася до приемного лихослiв’я. Та вечiр тiльки починався. Заграв оркестр, i кiмнатою iз зеленуватими стiнами розлилися приемнi звуки музики, а двi пари з мiсцевоi молодi безтурботно закружляли в танцi, пiдкоряючись ритму.

Кiлька апатичних парубкiв один за одним зiбралися бiля входу й на голе око було видно, що iм музика не принесла очiкуваноi радостi. Цi дiвчата та юнаки з дитинства знали один одного, хоч на майданчику й зароджувалися майбутнi шлюби, проте такi стосунки виникали внаслiдок звички, фатальноi покiрностi та навiть нудьги.

Тутешнiм вбранням бракувало того блиску, що потрiбен романам, котрi спалахують короткими яскравими вечорами, коли тобi сiмнадцять. У таких мiсцях, як це, думав Скотт, як завжди, шукаючи очима Янсi, вiдбуваеться з’еднання залишкiв найпростiших, найнуднiших, найбiднiших членiв соцiуму; ймовiрно, що групування стимулюе жадобу до бiльш вишуканого життя, нехай не такого прекрасного чи юного.

Скотт вiдчував себе старезним дiдом.

Та серед цього натовпу була одна людина, узагальнення й осуд не торкалися котроi. Коли серед пар, що танцювали, його очi вiднайшли Янсi Боуман, вiн вiдчув себе набагато молодшим.