Остання красуня Півдня

Вона – реiнкарнацiя всього того, чого танець так i не проявляв, – витонченоi молодостi, гордостi, млявоi свiжостi й краси з вiдтiнком суму й тлiнностi, подiбноi до миттевоi мрii. Їi партнер – один iз тих молодикiв, рум’янi обличчя котрих i досi не сформувалися i на них завжди чомусь проступають незрозумiлi бiлi плями, начебто хтось морозного дня дав iм ляпас, – здавалося, не цiкавив ii зовсiм, тому ii стороннiй, розпорошений меланхолiйний погляд блукав по групках людей, ненадовго затримуючись на чиемусь обличчi чи якiйсь сукнi.

– Очi – каламутно-небесного вiдтiнку, – заговорив Скотт до мiсiс Роджерс, – вони мовчать, проте вони прекраснi; а цей нiс, i губи, i пiдборiддя – достеменно аристократичнi. Менi так здаеться, – начебто вибачаючись, додав вiн.

– О, вона справдi аристократка, – погодилася мiсiс Роджерс. – Їi дiдусь був сенатором, чи полiтиком, тобто був кимось впливовим в одному з пiвденних штатiв. Їi батько теж мае вигляд аристократа. О, так, iхня сiм’я – неодмiнно вишукана; вони ж аристократи.

– Проте iй бракуе жвавостi.

Скотт дивився, як жовта сукня виринае й пiрнае у вир пар на танцювальному майданчику.

– Вона не дуже полюбляе рухатися. Дивно, що вона зараз так добре танцюе. Вона заручена? А що це за чоловiк, що постiйно перехоплюе ii, он той, хто так недбало заправляе свою краватку пiд комiр i хизуеться екстравагантними косими кишенями?

Його роздратувала наполеглива поведiнка цього чоловiка, i такий сарказм справдi був необ’ективний.

– О, це… – мiсiс Роджерс нахилилася вперед, краечок ii язика показався мiж губами, – це О’Руркi-молодший. Вiн закохався, гадаю.

– А я гадаю, – несподiвано сказав Скотт, – що вам доведеться нас познайомити, коли закiнчить грати музика й вона опиниться поруч.

Вони пiднялися й поглядом вiдшукали Янсi – мiсiс Роджерс, маленька, огрядна, нервова, та Скотт Кiмберлi, кузин ii чоловiка, темноволосий юнак, нижчий за середнiй зрiст.

Скотт – сирота, що на рахунку мав пiв мiльйона, а в цьому мiстi хлопець опинився через звичайний випадок: вiн запiзнився на потяг. Вони кiлька хвилин марно вдивлялися в натовп. Янсi зi своею млявою привабливiстю та ii жовту сукню бiльше не було видно на танцювальному майданчику.

Годинник показував пiв на одинадцяту.

II

– Добрий вечiр, – у цей момент говорив iй батько, запинаючись, – гадаю, це вже ввiйшло у звичку.